Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Якщо тут і було перебільшення, все ж не можна не відчувати по тону інших матеріалів гнітючого враження, яке справила на сучасників дана подія. Воно мало змінилося й після ряду позитивних відгуків про їхню поведінку на фронті 324 .

Заарештовані полуботківці були посаджені «до найгіршої в’язниці— б. 16 Косого Капоніру Печерської фортеці, військові патрулі всяко знущались над обеззброєними» 325 . Ув’язнені передавали на волю листи, просили допомоги 326 .

Слідство посувалось повільно. Здавалось, всі політичні сили, офіційні власті зацікавлені в тому, щоб «спустити його на гальмах». Ув’язнених звільнили без будь-якої мотивації лише в ході жовтневих подій.

Думається, що наведені факти, документальні свідчення говорять самі за себе. У повній відповідності з їх суттю і духом, на основі їх співставлення, комплексного аналізу зроблено висновки, висловлено міркування. В сумі це дозволило об’єктивно відтворити одну із найскладніших подій 1917 р. в Києві та й в Україні в цілому.

Виступ полуботківців ніби уособив всю багатогранність, суперечливість революційного процесу, поєднання в ньому елементів стихійності і усвідомленої, цілеспрямованої дії, високого благородного пориву і егоїстичного інтересу, тобто відбив як у краплині води всю велич і трагізм переломної епохи.

Для розуміння глибинної сутності процесів боротьби за владу в Україні у вирішальні місяці революційної бурі — у грудні 1917 року і у січні 1918 року, надзвичайно важливо розібратися у суб’єктивних причинах конфлікту керівництва Української національно-визвольної революції та ленінського Раднаркому.

Таке завдання виглядає тим більше нагальним, що саме особистісний зріз зазнавав упродовж довгих десятиліть і далі зазнає особливо серйозних деформацій, відступів від документальної істини. Причому, останніми роками це стосується переважно керівників РНК — В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Троцького.

Тому, гадається, є прямий сенс спробувати відтворити максимально об’єктивну картину, зібравши всю можливу інформацію про позиції ключових посадових осіб РСДРП щодо ситуації в Україні, всі їх дії у ході розвитку кризи. Останнім часом тут відкрилися додаткові можливості, зокрема у використанні документів фонду В. Леніна в Російському державному архіві соціально-політичної історії (колишній Центральний партійний архів Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС) і колекції документів Й. Сталіна, сформованої у своєрідний «сталінський фонд» під час підготовки видання його творів.

В обох фондах є й неопубліковані документи, що дозволяють з’ясувати ставлення не лише Леніна і Сталіна до Української Народної Республіки, її керівників, а й Троцького.

Щоправда, посилання на фонди у більшості випадків неможливі, оскільки такою залишається практика використання деяких архівних документів. З цим мають рахуватися як дослідники, так і читачі.

Варто зауважити й те, що протягом довгих десятиліть дослідники рідко зверталися до таких ленінських документів, як його листування, опубліковане в 50-му томі Повного зібрання творів. Там уміщено більше 20 документів з проблеми лише за грудень 1917 р. — березень 1918 р. На жаль, ситуація мало в чому змінилась і останнім часом, хоч документи листування містять немало деталей, що суттєво доповнюють ленінські твори, які ввійшли до 35-го тому.

Не можна вказати, що скільки-небудь предметно, а головне в повному обсязі комплексно вивчались і сталінські твори кінця 1917 — початку 1918 рр. Очевидно, причиною тут була явна недооцінка ролі наркома у справах національностей щодо розвитку подій в Україні.

Значно доповнити уявлення про позицію Троцького в українських справах дозволяє повернення із спецсховищ його творів, опублікованих у перше десятиліття після Жовтня, а також численні новітні видання, серед яких і передруки книг, збірників, що виходили за кордоном.

Таким чином, є достатньо підстав сподіватися на суттєве доповнення вже відомої і відтворюваної в чомусь заново картини.

ЛЕНІН

Аж до глибокої осені 1917 р. вождь більшовицької партії публічно (у статтях, промовах) не формулював свого ставлення до Центральної Ради. Звичайно, він був непогано поінформований про її існування, здійснювану політику. Широко відоме підтвердження тому — його статті «Україна», «Україна і поразка правлячих партій Росії», «Не демократично, громадянине Корейський».