Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Для характеристики особового складу полуботківців слідство передало

в газети формуляри деяких заарештованих: «І. Паренчук — був засуджений на 6 рок. каторжних робіт за розбій. Ів. Цвіткун — до 6 рок. каторж. роб. за намірене вбивство.

Яким Щербак і М. Бездорожний—10 років каторж. роб. за розбій.

І. Горбатовський і Максим Тріпачка—12 років кат. роб. за вбивство.

Гр. Заєць — 4 роки кат. роб. за підпал.

Гр. Онопенко — безстрокова каторга за вбивство.

Нестор Мукомол — 10 років каторж. роб. за вбивство.

Павло Мекшун — 10 р. кат. роб. за вбивство.

Петро Максименко—12 р. кат. роб. за вбивство.

Мик. Богданенко — судився 7 разів, в останній раз одержав вирок на 3 роки і 3 міс. арест. від.

Андрій Романов — розшукується київським розподільчим пунктом як той, що захопив гроші товаришів-солдатів і зник з ними» 308 .

Газета «Киевская мысль» так завершила публікацію цього списку: «Ось вони — пташата полуботківського гнізда. Кого тут немає! — Вбивці, злодії, розстратники товариських грошей, розбійники і дезертири… Загалом осіб з таким багатим карним минулим серед полуботківців нараховується близько 100» 309 .

Центральна Рада, українські політичні партії відразу ж відмежувалися від дій полуботківців, рішуче їх засудили. По гарячих слідах, уже 5 липня 1917 р. було підготовлене цитоване вище звернення «Від Генерального Секретаріату Центральної Ради», в якому є й такі слова: «Коли про подію, з донесеннів командира козацького ім. Богдана Хмельницького полку довідавсь Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради і Український Військовий Генеральний Комітет, то зразу ж вжито було відповідних заходів, щоб припинити бешкет. Про те доведено було до відома українців-вояків Київського гарнізону, та про необхідність повернути спокій м. Києву. Однодушно вчинок ґвалтівників був засуджений і одностайно українці-вояки разом з іншими частинами гарнізону виступили в оборону революції та порядку. Одночасно з сіми заходами Ген. Секретаріату в справі утихомирення бунтівників було вжито заходів з боку Київського Виконавчого Комітету Громадських Організацій і Комітету Рад Роб. і Солд. Депутатів. Але порозумівшись між собою й скупчивши сили в однім центрі — Центральній Раді, куди переїхав з двірця заступаючий Н-ка Округи, Генеральному Секретаріатові і громадським організаціям удалося зразу ж спинити небезпечний рух зкаламученої юрби» 310 .

В документі привертає до себе увагу спроба зв’язати виступ полуботківців з подіями в Петрограді, хоч виступ визрівав задовго до цих подій і на них немає жодних посилань в інших документах.

Очевидно, зовсім не випадково замовчується участь на боці повсталих частини солдатів вірного Центральній Раді полку ім. Б. Хмельницького. Спеціально наголошується на позитивній ролі керівництва цього полку в розв’язанні конфлікту.

Проводиться думка про спонтанність виступу, стихійність дій повсталих. Ще більшою мірою це відчувається в передовій статті «Невідомий виступ!» «Робітничої газети» за 6 липня: «В ніч з 4 на 5 липня у Києві зайшли неприємні події. Розрухи сталися серед невеликої частини українського війська. Як виявилося уже вранці вчора, ці розрухи зовсім не були свідомою і тим більше умисною потугою внести дезорганізацію в організованість українських революційних сил, як з другого боку, ще яскравіше виявилося, що учасники розрухів не мали метою захопити владу. Секретаріат Центральної Ради з перших переговорів з учасниками розрухів побачив, що цей рух власне не має політичного характеру, а безпосередньою, дійсною його причиною була господарська неумілість місцевої командної влади, яка не потрапила координувати свого поступовання з діяльністю організаційної влади. Розуміється несвідомий, мало організований рух Центральній Раді, спираючись на свої організовані сили, дуже легко було вгамувати, і Ц. Рада це зразу з усією рішучістю зробила» 311 .

Редакція «Робітничної газети» досить вправно пов’язала події в Києві з подіями в Петрограді і поклала на кадетів відповідальність за кризу в обох центрах: «…Не можна закривати очей на те, що такі несподівані вибухи можуть повторятися і надалі і невідомо, до чого привести. Позавчора у Петербурзі, учора у Києві, сьогодні невідомо де. Хай наштовхнув на розрухи в Петербурзі і у Києві протиреволюційний вчинок кадетів. В тім їх вина і відповідальність, і від них давно уже час раз на все відмежуватися революційній демократії. Але те, що окремий черговий виступ кадетів проти революції викликає такі несподівані ефекти, показує, що ґрунт для таких небезпечних для революції розрухів надто відповідний» 312 .