Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Так сталося, що проповідники нігілізму в національному питанні, «обласники» в тогочасному конфлікті всередині КП(б)У виявилися прихильниками правих поглядів. На відміну від «лівих» (Г. Пятакова, В. Затонського, Ю. Коцюбинського та ін.), які перебільшували сили революційного селянського руху, прагнули прискорити збройне повстання проти окупантів, праві Ф. Сергеєв (Артем), Е. Квірінг, Я. Епштейн та ін.) виявляли нерішучість, недостатньо готували робітників і селян до боротьби за відновлення Радянської влади в Україні 477 . На II з’їзді КП(б)У, де перемогли праві, Ф. Сергєєв (Артем) ввійшов до складу ЦК. Від «лівих» у ЦК були обрані лише Г. Пятаков і В. Затонський 478 .

Після Листопадової (1918 р.) революції в Німеччині і розпаду Австро-Угорщини ВЦВК Рад денонсував Брестський мирний договір і закликав трудящих до боротьби за визволення окупованих районів, у тому числі України, від німецько-австрійських військ та їх посібників.

За цих умов 19–20 листопада 1918 р. був покладений початок утворенню Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. Головою уряду було призначено Г. Пятакова, до його складу спершу ввійшли В. Затонський, Е. Квірінг, Ф. Сергєєв (Артем), М. Подвойський, Ю. Коцюбинський, пізніше — інші працівники 479 . Тоді ж було утворено Реввійськраду (РВР) військ Курського напряму (пізніше перетворену на РВР Української армії) в складі В. Антонова-Овсієнка, Ф. Сергєєва (Артема) і В. Затонського 480 .

Якщо в ЦК КП(б)У переважали праві, то в Тимчасовому Робітничо-Селянському уряді і Реввійськраді військ Курського напряму, утворених в нових умовах, перевагу одержали «ліві». Останнє пояснюється тим, що всі тогочасні керівні органи більшовицької влади в Україні створювалися за участі, при сприянні ЦК РКП(б), і останній досить спритно з того користався. ЦК РКП — згадував В. П. Затонський, «коли обстановка була не досить визначена, коли треба було вичікувати й бути надто обережними, спирався на правих. А коли слід було швидко й енергійно вдарити, використавши при цьому спалахнуле селянське повстання, ЦК закликав «лівих» 481 .

Призначення головою Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України «лівого» Г. Пятакова дуже не сподобалось Ф. Сергєєву (Артему), Е. Квірінгу та іншим правим, які переважали в ЦК КП(б)У та мали значний вплив в уряді. Майже зразу ж виникли незгоди і суперечки між ЦК КП(б)У і урядом та всередині уряду, які, зрештою, призвели до кризи уряду.

У виникненні цієї конфліктної ситуації радянські історики звинувачували здебільшого Г. Пятакова. Проте факти свідчать, що не меншу, якщо не більшу, роль грала претенційна, почасти знову регіоналістська політика правих, зокрема, Ф. Сергєєва. Останній по суті не приступив до виконання обов’язків члена уряду — завідуючого його військовим відділом, не займався організацією військово-революційних комітетів на місцях, підготовкою українських військ до активних бойових дій. Як показав його звіт на засіданні Тимчасового РобітничоСелянського уряду України 11 грудня 1918 р., за два тижні військовий відділ навіть не був організований. Ф. Сергєєв (Артем) вважав, що військовою роботою має керувати не уряд, а військовий відділ ЦК КП(б)У через місцеві партійні комітети 482 . Вважаючи утворення уряду Радянської України передчасним, праві у ЦК КП(б)У, посилаючись на партійну дисципліну і підпорядкованість ЦК РКП(б), обмежували діяльність виконавчої влади, сковували її ініціативу, зобов’язували будь-які практичні кроки погоджувати з правими із ЦК. Вони нерідко посилалися, здебільшого безпідставно, на підтримку їх дій Центром, тобто ЦК РКП(б) і Раднаркомом. Все це вело до дезорганізації роботи і викликало протест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України. 7 грудня 1918 р. Г. П’ятаков телеграфував наркому Й. Сталіну: «Артем всіляко перешкоджає роботі. Напевне невірно розуміє прагнення центру… Якщо вважаєте наше (уряду. — В. С .) існування зайвим, скажіть, так і вчинимо, але допустити, щоб Артем робив посвоєму, спираючись на авторитет центру, не можемо» 483 .

«По-своєму» Ф. Сергєєв (Артем) прагнув реорганізувати управління Українською армією, усунути від командування нею В. Антонова-Овсієнка. До останнього була неприязнь ще з 1 січня 1918 р., коли той, всупереч лідеру харківських більшовиків, заарештував групу місцевих капіталістів і змусив їх виплатити зарплату робітникам. У тому конфлікті В. Ленін взяв сторону В. Антонова-Овсієнка, Ф. Сергеєву (Артему) висловив докір 484 . Тепер Ф. Сергєєв (Артем) не погоджувався і з розпочатою В. Антоновим-Овсієнком підготовкою активних дій військ у напрямі Харкова, звинуватив його в авантюрі, і щоб змінити склад Реввійськради і головнокомандуючого І Української армії, виїхав до Москви. Там інтрига Ф. Сергєєва (Артема) одержала підтримку. Водночас він викликав до Курська і Харкова, де перебував уряд, групу своїх однодумців правих (К. Ворошилова, Б. Магідова, В. Межлаука, М. Рухимовича), які були введені до складу Тимчасового Робітничо-Селянського уряду, що дало правим невелику перевагу. Власне, в уряді відбувся «тихий переворот» — більшість, хоч і незначну, одержали праві 485 .