Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

Франко П. І.,фото 1916 р.

З фондів ЦДІА у м. Львові

Хрущ Антін Васильович(29.10.1891-?), поручик, льотчик-дозорець. Народився у с. Рожнів, Буковина. Закінчив учительську семінарію, працював викладачем. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався в офіцерській школі льотчиків-дозорців, потому воював у складі авіації, мав 120 годин лету. 8.11.1918 вступив до Галицької армії, а в грудні 1918 р. перейшов до Летунського відділу Галицької армії. З березня 1919 р. — командир 1-ї летунської сотні Летунського відділу Галицької армії, з лютого 1920 р. — командир 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА, вступив до РКП(б). Під час загибелі загону в Козятині 26–27 квітня 1920 р. зумів вибратися з оточеного поляками міста разом із кількома іншими вояками і приєднався до радянських військ. Був відправлений до школи військових льотчиків у Москві, по закінченні якої 10.09.1920 служив за фахом у 23-му розвідувальному авіаційному загоні РСЧА. Станом на 20.02.1921 перебував на службі у складі загону (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; РГВА. — Ф. 11812. — Оп. 1. — Спр. 18. — С. 2, 8, 10).

Швець Осип(1895-5.02.1919), хорунжий (чотар посмертно), льотчик-дозорець. Народився у с. Пустомити Львівського повіту, Галичина. До Першої світової війни навчався в університеті. У 1914 р. мобілізований до австро-угорської армії, служив у Легіоні УСС та 15-му піхотному полку. Закінчив військову авіаційну школу, потому перебував в авіації. 8.12.1918 вступив до Галицької армії і був призначений до запасної летунської сотні. Загинув від вибуху авіаційної бомби під час проведення практичного заняття. Похований у м. Красне. Розпорядженням Державного секретаря військових справ від 25.03.1919 отримав звання чотаря (посмертно) (Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 101).

Шевченко Леонтій Андрійович(1891–1919), хорунжий, військовий льотчик. Напередодні Першої світової війни працював електромеханіком у казармах 132-го піхотного Бендерського полку в Києві. У вересні 1915 р. вступив добровольцем до 1-ї авіаційної роти, із якою брав участь у Першій світовій війні. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (10.08.1916), згодом як військовий льотчик воював у складі 7-го армійського та 1-го Гвардійського корпусного авіаційних загонів. З 7.03.1917 служив на Центральній аеронавігаційній станції, 30.06.1917 дістав звання прапорщика. З жовтня 1917 р. — у складі бази 13-го авіаційного дивізіону. З грудня 1917 р. обіймав посаду помічника командувача українською авіацією підполковника В. Баранова. Навесні-влітку 1918 р. — Звенигородський повітовий комендант. У середині червня 1918 р. заарештований німцями разом зі своїм перекладачем Ярославом Телішевським і вивезений у невідомому напрямку. Загинув у 1919 р. (ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 35. — С. 318; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — Ч. 1. — С. 29–30; відомості, надані дослідником М. Хайруліним).

Шепарович Фелікс(?-6.01.1920), чотар, військовий льотчик. Народився у Відні, австрійський німець. Рідний брат сотника Едмунда Шепаровича — командира 1-ї кінної бригади Галицької армії. Під час Першої світової війни закінчив старшинську авіаційну школу і як військовий льотчик воював на Західному фронті. На початку 1919 р. вступив до Летунського відділу Галицької армії. Помер від тифу в потязі на залізниці між Вапняркою та Крижополем. Похований у м. Крижопіль (Шкруменяк Ю. Поїзд мерців. — Львів, 1922. — С. 60; Українська Галицька Армія, матеріяли до історії. — Вінніпег, 1968. — Т. 4. — С. 120).

Шеремецинський Микола Валеріанович,поручик, військовий льотчик. У складі 220-го піхотного Скопинського полку брав участь у Першій світовій війні; нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (наказ від 27.09.1916). З 7.07.1915 до 19.04.1917 — льотчик-дозорець 11-го корпусного авіаційного загону. Закінчив Севастопольську військову авіаційну школу (1917). З січня 1918 р. — військовий льотчик 1-го Українського армійського авіаційного загону. Влітку 1919 р. — командир 5-го бойового авіаційного загону Повітряного флоту УНР. У мемуарах галицьких авіаторів згадується хорунжий Аркадій Шеремецинський, який у квітні 1919 року покінчив життя самогубством і був похований на цвинтарі у м. Красне. Можливо, вони помиляються, і насправді писали саме про М. В. Шеремецинського (РГВА. — Ф. ЗО. — Оп. 1. — Спр. 62. — С. 409, матеріали надано дослідником Маратом Хайруліним).