Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

З лютого 1920 р. загін відпочивав в Одесі, а наприкінці березня отримав наказ відбути на аеродром Посту-Волинського під Києвом, де вже

2 квітня вивантажився з ешелону й почав збирати свої літаки. За даними штабу 12-ї радянської армії, тоді у складі загону було 7 військових льотчиків, 7 льотчиків-спостерігачів, 162 інших фахівця, 5 літаків, 5 автомашин та 2 мотоцикли. В одному з документів, які вдалося віднайти російському досліднику авіації Марату Хайруліну, перераховано ці 5 літальних апаратів, які залишились у складі 1-го Галицького авіаційного загону:

1. «Ньюпор» № 5039 з мотором «Рон» 120НР № 9150, неозброєний;

2. «Ньюпор» № 739 з мотором «Рон» 80НР № 5226, озброєний кулеметом «Віккерс»;

3. «Бранденбург» № 2739 з мотором «Даймлер» 165НР № 7760, озброєний кулеметом «Шварцлозе»;

4. «Бранденбург» № 2740 з мотором «Даймлер» 165НР № 17829, озброєний кулеметом «Льюїс»;

5. «ДФВ» № 2164 з мотором «Бенц» 225НР № 22394, озброєний кулеметом «Аьюїс».

Ветеран Летунського відділу Іван Фостаківський, який відповідав за технічне забезпечення літаків у той час, стверджував, що у розпорядженні загону було не 5, а 7 апаратів. Можливо, в ешелонах загону дійсно перебували ще два літаки, які потребували капітального ремонту. Найстарішим з них був «Ньюпор» № 5039, який прибув на озброєння 19 авіаційного загону Російської армії ще в 1917 р. У 1918–1919 рр. на ньому літав Микола Сєріков.

Після того, як літаки було зібрано, 18 квітня 1920 р. 1-й Галицький авіаційний загін відбув на ст. Бердичів у розпорядження 12-ї радянської армії, яка вела бої з польськими військами на Правобережній Україні. По прибутті на фронт у складі загону були такі пілоти:

— військові льотчики: Олександр Єгоров, Сергій Федорів, Федір Алєлюхін, Митрофан Богомолов, Юрій Арватов, Іван Масікевич;

— льотчики-дозорці: Антін Хрущ, Рудольф Земик, Іван Міхенко, Іван Огар, Зеленяк, Михайло Мовчук, Сильвестр Соневицький.

У Бердичеві загін одразу взяв участь у бойових діях. Іван Фостаківський згадував про це: «Сотня станула постоєм в цукроварні, а за нею влаштовано аеродром. Аітаки, які перелетіли з Києва до Бердичева повітряним шляхом, розпочали негайно свої розвідчі лети» 130 130 130. Там само. — С. 239. .

Особовий склад 7-ї авіаційної ескадри ім. Т. Костюшки,до складу якої належали і ветерани боїв з авіацією Галицької армії, перед демобілізацією у Львові, 1921 р. Фото з видання: Rok 1920, Warszawa, 2005

Коли польські війська прорвали фронт, частини 12-ї радянської армії почала відходили в напрямку Києва. 2-а та 3-я бригади ЧУГА перейшли на бік поляків, і лише 1-а бригада, з якою перебував 1-й Галицький авіаційний загін, разом із радянськими частинами відступала, відбиваючись від поляків. 26 квітня літаки загону перелетіли на вигон поруч зі ст. Козятин. Туди ж незабаром прибув і ешелон загону. У Козятині скупчилась велика кількість різних радянських частин, у більшості деморалізованих поразкою та відступом. Цим скористалися поляки, які в ніч з 26 на 27 квітня цілковито оточили Козятин і на світанку атакували його. Це була, фактично, остання ніч існування 1-го Галицького авіаційного загону. Пізніше Іван Фостаківський написав про це: «Вже западала ніч, як зі східньої сторони Козятина почулися спершу крісові й скорострільні, а згодом і гарматні стріли. Загально думали, що то наступають на большевиків повстанці, та виявилося, що це була польська 1-ша кавалерійська дивізія ген. Ромера, яка маневруючи лісами на північ і схід від Бердичева, проскочила аж до залізничного шляху Козятин-Хвастів, перервала його й вдарила на Козятин зі сходу. Цілу ніч ішов завзятий бій о станцію, просвічував ясний місяць. Ешелон летунської сотні знашовся між польським молотом й большевицьким ковадлом, бо від поля обстрілювали його поляки, а від станції бив по вагонах большевицький панцерник аж тріски летіли. Були ж там галицькі бунтарі!

Досвітком 27-го квітня вспіли ще продертися до літаків на вигоні сот. Євський та пор. Хрущ, пор. Огар і ст. десятник Масікевич і під скорострільним вогнем вистартували на двох машинах, відлітаючи в сторону Києва.

Коли зійшло сонце, ціла станція Козятин з 10 тисячами полонених була вже в руках поляків. В полон попала й частина старшин, підстаршин і стрільців сотні. Частина продерлася ніччю на дооколичні села й пробувала дістатися до Києва. Летунський поїзд стояв розбитий й пограблений, — літаки, мотори, крила на площадках посічені кулями. Біля поїзду лежали чотири вбиті вартові, які до краю виповнили свій жовнірський обов’язок, — під вагоном лежав теж прострілений комісар Гулов…» 131 131 131. Там само. — С. 239–240. .