Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

2. Випадок, який описується І. Фостаківським, не посвідчується жодним з радянських джерел, включаючи матеріали архівного фонду 44-ї стрілецької дивізії, який зберігається у Російському державному військово-історичному архіві.

Також не знаходить підтвердження інформація І. Фостаківського про двох збитих українцями американських льотчиків з ескадрильї ім. Тадеуша Костюшка. По-перше, цей підрозділ прибув до Львова лише 17 листопада 1919 р., коли поляки вже не провадили боїв з Галицькою армією. На Личаківському «Цвинтарі орлят» у Львові було дійсно поховано трьох льотчиків з цієї ескадрильї, але загинули вони за інших обставин:

1) лейтенант Едмунд Гравес (американець) — загинув 22.11.1919 в авіаційній аварії під час виконання тренувального польоту у небі Львова;

2) капітан Артур Келлі (американець) — загинув 15.07.1920, коли в якості льотчика-дозорця виконував польот з пілотом 21-ї бомбардувальної ескадрильї в районі містечка Голоби;

3) капітан Маккалум (англієць) — загинув в авіаційній катастрофі 31.08.1920 114 114 114. Robert F. Karolevitz, Ross S. Fenn, Flight of Eagles. The story of the American Kosciuszko Sąuadron in the Polish-Russian War 1919–1920. — USA, 1974. — S. 54–57; 183–185; 207. .

Крім того, цифру у 9 збитих Євським літаків І. Фостаківський взяв зі статті І. Лемківського. А Борис Губер, як зазначалося вище, фізично не міг збити жодного польського апарата, оскільки загинув майже за три місяці до першого зіткнення українських і польських льотчиків у повітрі над Львовом.

Так само: Алєлюхін, Сєріков або Рудорфер теоретично цілком могли збити польські літаки, проте на практиці цей факт видається більш ніж сумнівним. По-перше, треба взяти до уваги, що єдиний відомий повітряний бій з поляками відбувся лише 29 квітня, а вже 16 червня 1919 р. Галицька армія та її Летунський відділ були змушені відступити на територію Східної України, після чого українська авіація припинила протистояння з поляками. Льотчики Алєлюхін та Сєріков, про яких згадує І. Фостаківський, служили у 2-й летунській сотні. Щоденник бойових вильотів літаків цієї сотні з 21 квітня до 31 травня 1919 р. подано вище. Як бачимо, за цей час Федір Алєлюхін вилітав на бойове завдання один раз (8 травня), Микола Сєріков — п’ять разів, з яких останній був також 8 травня. Обидва льотчики літали на «Ньюпорах» 23, які використовувалися щонайменше з 1917 р., і вже давно були технічно застарілими. Цілком вірогідно, що пілоти припинили вильоти через вихід з ладу якихось запчастин їхніх літальних апаратів. Франц Рудорфер був пілотом 1-ї летунської сотні й також літав на «Ньюпорі». Які польоти здійснено ним протягом травня 1919 р., ми не знаємо, але достовірно відомо, що 25 травня 1919 р. на своєму літаку Рудорфер перелетів до Чехословаччини.

Літак «Ньюпор»-23,на якому у травні 1919 р. перелетів до Чехословаччини Франц Рудорфер.

Фото з видання: Харук А. Крила України. — Київ, 2009

Інформацію про те, що Євський під час служби у російській армії збив 9 літаків, спростовує перелік льотчиків російської авіації часів Першої світової війни. Найрезультативнішими російськими льотчиками були: Олександр Казаков (19 перемог), Василь Янченко (16), Павло Аргєєв (15), Іван Смірнов і Григорій Сук (по 10), Володимир Стрижевський (7), Євграф Крутень, Іван Лойко, Едуард Пульпе, Віктор Федорів (по 6), Костянтин Вакуловський, Юрій Гільшер, Микола Кокорін, Олександр Пішванов, Ернст Леман, Михайло Сафонів (по 5), Іван Орлов, Донат Макієнок (по 4), Олександр Прокофєв-Северський (3) 115 115 115. Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006. — С. 89. .

Ані Євського, ані Бориса Губера, ані когось іншого з тих, хто служив у Галицькій армії, у цьому списку немає. З перерахованих асів під час Першої світової війни в авіації Української Держави служили лише Василь Янченко та Іван Лойко, але обидва вони вже наприкінці 1918 р. опинилися у складі білогвардійської армії. Доля інших льотчиків, згаданих у переліку, також достеменно відома, отож, якщо навіть припустити, що «Євський» — це псевдонім, він однаково не міг належати жодному з російських асів.

Позитивної відповіді на запитання, чи існував узагалі військовий із прізвищем «Євський», не дали навіть ретельні пошуки в архівах Росії та України:

1) серед офіцерського корпусу Російської імператорської армії,

2) серед льотчиків Російського повітряного флоту,

3) у списках авіаторів Української Держави 1918 р.,