Ярослав Тинченко - Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

Крім авіаційної школи, у Бидгощі діяла школа механіків, де працював технічний персонал зі складу 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. Побут українських льотчиків у Польщі не був одноманітним. Так, Олександр Жаховський і його дружина, яка мала гарний голос, за участі інших жінок-українок влаштовували свята для членів ескадрильї. До того ж, місто неодноразово відвідував колишній скарбник Повітряного флоту УНР Петро Білон, який прийняв священицький сан. Зокрема, він приїздив до Бидгощ 20 липня 1921 р., у день св. Іллі, — на свято Повітряного флоту УНР. Після урочистого молебню о. Білон зазначив, що «ми знаходимось тимчасово у Польщі і що за допомогою Божою ми розіб’ємо більшовиків та повернемося до себе на батьківщину, закликав до терпіння» 89 89 89. Там само. — С. 13. .

Всього станом на 28.04.1922 у Бидгощі перебувало 53 військовослужбовці 1-го Запорізької ескадрильї, а саме:

а) військові льотчики: підполковник Олександр Жаховський, сотники Сергій Островідов та Павло Золотов, хорунжий Аев Скурський;

б) льотчики-дозорці: сотники Павло Вержбицький, Микола Тоцький, поручик Софрон Цибульський, хорунжий Степан Ющак.

в) колишні учні українського відділення авіаційної школи, льотчики-дозорці: сотники Василь Сухенко, Венедикт Олексієв, Панас Аещів, поручик Віктор Кудрицький, хорунжий Іван Бурба, а також хорунжий-механік Павло Федюк;

г) 37 механіків і майстрів інших технічних спеціальностей на чолі зі старшим механіком Савою Білогубеком;

д) завгосп ескадрильї Іван Молоко та завідувач фотографічною справою сотник Сергій Пономаренко 90 90 90. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 838. — С. 347. .

Влітку 1922 р. стабільне життя 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї закінчилося. За роботу у своїх школах поляки замало платили українським воякам. Ця обставина була терпимою доти, доки особовий склад ескадрильї перебував на військовому стані: мешкав у казармах і харчувався з армійських кухонь. Коли ж українським фахівцям довелося самостійно винаймати житло, зарплатня, яку вони отримували, виявилася недостатньою. За таких умов почався розпад ескадрильї. Наприклад, льотчик А. Скурський, старший механік Сава Білогубек (чех з-під Бердичева) та механік Іван Зінько (киянин) влаштувалися на завод «Блюмве» у Бидгощі, але пропрацювали там недовго, оскільки частина польської громадськості, з огляду на високий рівень безробіття в країні, обурилася приймом на роботу українських фахівців, коли польські, начебто, залишалися без роботи.

Прапор 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї.

На лицьовій стороні — пророк Ілля на тлі літака, на звороті — тризуб. Прапор був захоплений радянськими військами у 1945 р. Нині зберігається у Центральному музеї збройних сил (Москва)

Відтак, наприкінці 1922 р. 1-а Запорізька авіаційна ескадрилья остаточно припинила своє існування, а її колишні військовослужбовці розпорошилися по всьому світові. Зневірившись у майбутньому на Заході, на батьківщину повернулися видатні українські льотчики Віктор Павленко, Федір Алєлюхін та Аев Скурський, а також окремі механіки та інші спеціалісти. Згодом усі вони були репресовані радянською владою. Фахівці-техніки української авіації, переважно з числа тих, які до Першої світової війни були студентами політехнічних інститутів, закінчили своє навчання вже в Європі. Так, сотники Сергій Островідов та Василь Сухенко, здобувши освіту, вже у 1930-і роки стали відомими французькими інженерами. Частина українських авіаторів осіла в Польщі; серед них теж є видатні постаті. Так, поручик Павло Золотов став одним з організаторів і керівників цивільних авіаційних клубів Польщі та був власником двох літаків, на яких перевозив пасажирів і робив показові виступи. Після Другої світової війни П. Золотов знову залишився у Польщі й уславився як майстер з ремонту рідкісних старовинних зразків літакобудування. Життєвий шлях декого з піонерів українського неба закінчився далеко за океаном. Приміром, останнього командира 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї підполковника Олександра Жаховського доля закинула аж до Бразилії, а незмінного завгоспа Повітряного флоту УНР Івана Молока — до Аргентини.