Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Портовським же і охоронним операм, міліції та численним аеропортовським службам ці «літєра» були більмом в оці, «вводними», що вносили дизбаланс, плутанину і нікому не потрібні розбірки у вивірений і ретельно відпрацьований графік польотів і прийому–відправки пасажиро–і вантажопотоків, а для мене це були законні години нічого–не–робіння. Ці години я повинен був стовбичити пам’ятником на площі проти аеровокзалу, періодично вислуховувати доповіді прикріпленого міліційного начальства, що забезпечувало «порядок і спокойствіє» на території, що прилягає до аеропорту. Такий же «порядок і спокойствіє» всередині портовського мурашника забезпечували своя власна міліція і безпека аеропорту, до яких я вже не мав ніякісінького відношення.

Взагалі–то, якщо щось і траплялось, то як правило виключно всередині «периметру», а навкруги була тиша і благодать. Треба було тільки слідкувати (проте це робили мої міліційні підлеглі), щоб наші капосні портовські колеги раптом не винесли до нас, за бордюр периметру якесь п’яне і аморфне тіло, чи може таке, що ще не дійшло, але вже доходило до «потрібної кондиції». Тоді розбірки з цим «тілом» цілком і повністю покладались на нашу службу.

Треба сказати, що законні бездіяльні «літерські» години я використовував для вивчення портовського господарства, бо мені, як офіцеру КГБ, було «не заборонено» вештатися різноманітними службами, що забезпечували польоти, а цих служб було безліч і всі вони мали свою цікавинку для такої допитливої особи, якою насправді я себе і вважав.

Мені подобалось заходити в зали для авіадиспетчерів і збоку спостерігати азарт і істерику їх буденної праці, відшукувати на здоровенних екранах радіолокаторів літаки в зоні аеродрому, цікаво було споглядати за чітко вивіреною і грамотною метушнею інженерно–технічних служб, заправників, супроводжувачів, стартовиків, я захоплювався роботою нікельованого хронометра служб забезпечення політних авіасніданків, мийників літаків, їх салонів і навіть асенізаційних служб. Все було продумано, розплановано і виконувалось чітко та грамотно, і тільки «літєр охраняємого ліца» робив все це гамірним, базарним, безтолковим і матюкливим.

Порядок в аеропорту забезпечувався в першу чергу тим, що тут працювали переважно спеціально підготовлені і спеціально підібрані фахівці, число «блатних» (як же без них) було мінімальним, а партійно–виховна робота зосереджувалась на верхах і лише в спеціальні години, коли проводилось планове «промивання мізків» і на які ці самі фахівці реагували або тихим кунянням, або відвертим хропінням в актових залах і червоних куточках в неробочий час, забраний у людей з власного відпочинку.

Також ці години були цінними годинами спілкування з колегами, коли чергові професійні, дотепні і масні анекдоти вже набридали і починались розмови «за жизнь і по душам». Саме тут мені довелось почути найпотаємніші дрібнички з життя «власть імущих» від смішних не придуманих випадків до витонченого самодурства помноженого на безкарне хамство.

Основним моїм візаві–балакуном був начальник агентурно–оперативного забезпечення «дев’ятки» підполковник Михайло Тимофійович К. Мало того, що він був неперевершеним і дотепним оповідачем, він знав і за свою більше ніж двадцятирічну службу нерідко приймав особисту участь у більшості курйозів, які йому ж і треба було зводити нанівець, виручаючи від ганьби високопоставлених самодурів. Ясно, що Тимохєїч, як ми його звали між собою, міг і прибрехати, про це робив він це грамотно і акуратно, без накладок і ляпів і його можна було спіймати тільки тоді, коли цю ж історію розказували вже інші, в іншому колі і з іншими персонажами. Проте на такому співпадінні я його вловив тільки раз, але його варіант оповіді був на порядок дотепніший і літературніший ніж сирмяжна правда життя, за що йому було наперед вибачено.

А ще Тимохєїч знав толк на наших копчених індиках. Я ж то в Борисполі служив всього якихось там півроку і якось не брав до уваги, що район має три індичачі птахоферми, біля кожної з яких прилаштувались кооперативні єдинолічники, що спеціалізувались на приготуванні цих пташок у копченому вигляді. Товар був настільки вдалим, що наші пілоти, стюардеси і їхнє начальство пропонували різним там потрібним їм спарринг–іноземцям наші копченості як наш український місцевий неповторний колорит. Тимохєїч теж, за родом служби маючи широкі контакти з заморськими бодігардами, не раз скормлював їм наш неповторний делікатес. Для вчасного ж отримання копчених індиків в необхідній кількості, асортименті і на потрібну хвилину дня і ночі, він без ніяких докорів сумління використовував мене, чому я, звісно, не опирався, бо завжди міг легально прихватити їх на одного більше ніж замовлялось. В ті благословенні радянські часи пустих магазинів і голих полиць (про це якось вже зараз забулось) така доречна «службова можливість» не аби як підвищувала мій особистий авторитет в очах власної дружини.