Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Річ в тому, що наш завод переробляє буряки, які після висолодження перетворюються на жом, цінний корм для тваринництва. Кожен цукрозавод – це і тваринницькі ферми, а отже м’ясо, молоко і їх похідні. Але саме це спекулянта і не цікавить. У нього короткі гроші. Проте це повинно цікавити хазяїна, бо його прибуток – гроші довгі.

В переговорах з Росією, ми намагались долучити на свій бік російських цукрових директорів та технологів, адже практично майже всі вони — випускники українських вузів чи проходили у нас практику. Однак ні нас, ні їх спритники з президентських адміністрацій навіть не намагались вислухати. Ми на цих переговорах відверто були статистами.

Пам'ятаю, ми лякали їх тим, що настануть часи і ми будемо вимушені ввозити в країни СНД білий цукор. В це тоді ніхто не вірив — минуло 20 років, і що? Найстрашніші прогнози збулися.

Для цукровиків — це ганьба.

— А як забезпечують себе, наприклад, Німеччина, Франція, Англія чи США?

— Вся бурякосіюча Європа входить до Світової організації торгівлі (СОТ), де, здавалося б, відкриті всі кордони для вільної торгівлі. Але спробуйте наш цукор привезти туди – на кордоні з вас «здеруть» 600 відсотків мита.

У бурякосіючих країнах цукор вважають національним продуктом і чужого їм не треба. Туди навіть цукерки чи інші цукромісткі продукти промисловими партіями ввозити заборонено. Нормальні європейські «націоналісти» свою цукрову галузь готові захищати навіть збройно, відкидаючи будь–які «партнерські» чи «братерські» відносини. Робочі місця на своїй території та наповнення власного бюджету — хіба це не державні і національні інтереси?

Знамениті німецькі сосиски ніколи б не стали символом німецької нації, якби не побічний цукровий продукт – буряковий жом, котрим відкормлюють чисельне поголів’я свиней (та й не тільки їх).

Великобританія цукровий буряк не сіє, а тому має єдиний, найбільший в світі цукровий завод в лондонському порту. Завод переробляє коричневий тростинний цукор на білий. В той же час США, маючи тропічні тростинні плантації, зі 140 цукрових заводів утримують ще й 45 бурякоцукрових. Питання – чому? Адже їм невигідно.

Всі 45 бурякоцукрових заводи в США належать не приватному бізнесу, а державі. Буряк, як сільськогосподарська культура в агросекторі США активно використовується для сівозміни, отримані ж корені переробляють на білий цукор. До речі, вартість цукру з цих заводів дотується виручкою від реалізації жому, як тваринного корму – а отже і держава не в збитках.

Чиновники з адміністрації Кравчука і Кучми дуже полюбляли їздити в США, Німеччину чи Францію для отримання досвіду вирішення «цукрової проблеми». Ну і як вирішили її в Україні – ви бачите. Галузь знищена на догоду торгівельно–митному лобі, яке не зацікавлено у внутрішньому виробництві. Інтереси цього лобі якимсь дивним чином збіглись з інтересами знищення і приниження такої української «націоналістичної» галузі, як цукрова промисловість – адже це 1,5 млн. робочих місць переважно на селі, це споживання «некатегорійної» (та, що не йде на експорт) продукції металургії і машинобудування, це розвиток української глибинки, її інфраструктури, освіти, культури, медицини, спорту, національної свідомості…

Головне – це державний бюджет незалежної країни і чим він більший – тим держава сильніша. А якщо ж він малий – з неї можна вити нитки і утримувати її в своєму «русском мирє».

Зараз ніхто не хоче згадувати структуру українського бюджету часів Шелеста чи Щербицького – а дарма, адже 40 % надходжень до нього давала саме цукрова промисловість.

Р. S. В сезоні 1991 в Україні працювало 198 цукрозаводів, які виробили 5,2 млн. т білого цукру і майже 50 млн. т жому.

В 2010 році – працювало 42 цукроварні і вироблено 1,2 млн. т цукру (в т.ч. 450 тис. т шляхом переробки з тростинного) і всього 8 млн. т жому. А ще 300 тис. білого цукру завезено з країн СОТ і Білорусії.