Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

За часів соцреалізму цукрова промисловість України за інерцією була найпотужнішою в Європі. В останні роки розквіту галузі майже двома сотнями цукрозаводами України вироблялось до 6 млн. тонн. білого цукру. Якщо можна так сказати, то цукрова промисловість України була найнаціональнішою.

Де знаходились цукрові заводи? Звісно в селах. Ці промислові підприємства були осередками не тільки науково–технічної культури, це і належна заводська інфраструктура: школи, клуби, бібліотеки, художня самодіяльність, медицина, спорт тощо.

На початку свого трудового шляху мені випало працювати у Всесоюзному (зараз Українському) науково–дослідному інституті цукрової промисловості, що й зараз знаходиться в центрі Києва на Лютеранській вулиці. Це був такий собі привілейований науковий заклад, де переважна частина науковців і технарів була (та досі й є) єврейського походження. Побутовою мовою інституту, мовою наукових праць, нарад і технічної документації в 1970–80–ті роки була виключно російська. Яким же відкриттям для мене було те, що ці фахівці, відвідуючи працюючі цукрозаводи вмить переходили на вишукану українську. Я навіть подумати не міг, що ці поважні, статечні і гонорові корифеї цукрової науки взагалі знають українську.

Якось мені довелось відвідувати знаменитий Мантулінський цукрорафінадний завод на Красній Прєсні в Москві. Навіть там змінні і провідні інженери та й інші технічні фахівці українську мову не забували, тому що кузнею кадрів цукровиків всього пострадянського простору до сих пір є наш Київ.

Щороку, на початку квітня, Київський технологічний інститут харчової промисловості, що на Володимирській, збирає науково–технічні конференції за участю практично всіх директорів, головних інженерів, механіків, технологів і хіміків цукрозаводів, що приїжджають до Києва не тільки з України, але й з Росії, Молдови, Білорусі, Середньої Азії, Кавказу і Далекого Сходу. Серед гостей і участиків цього форуму можна зустріти також цукрових фахівців з далекого зарубіжжя, зокрема з Німеччини, Франції і навіть з Куби. І українську мову на цих конференціях розуміють геть усі.

Ще за царського режиму, коли Україна вже була головною цукроварнею імперії, кого вважали найбільшими меценатами і благодійниками? Цукрозаводчиків Терещенків, Ханенків, Симиренків, Бродського. Увесь Київ, особливо його центральна частина, де й донині збереглося багато будинків, зведений у ті часи, був побудований на цукрові гроші – це вигідний бізнес, величезні прибутки, адже кожен укладений у справу карбованець давав два, три, а в умілих руках і п’ять прибутку.

Росія, маючи до 100 цукрозаводів виробляла тільки 30 % того цукру, який споживала. Недостачу ввозили ж з України і це влаштовувало всіх. Після розвалу Союзу купувати український цукор і дотувати чуже виробництво Росія відверто не збиралась. Ніякі переговори, ні президентські, ні прем’єрські, ні міжпарламентські результатів не давали, а наші недолугі Кравчук і особливо Кучма, зусиль до збереження галузі не докладали ніяких. Свого часу я був причетний до підготовки та проведення «цукрових» переговорів з Росією. На жаль, ні про цукор, ні про сільське господарство, ні про спільні економічні проекти мови там не було. Українську делегацію відверто зневажали і ставили на місце, а наші намагання пов'язати питання з проблемою Чорноморського флоту піднімались на кпини.

Український цукор впав жертвою відвертої зради національних інтересів. Російська влада, як і російський бізнес бойкотували український цукор, поступово, з року в рік, зменшуючи його закупівлі і замінюючи його поставками в Росію тростинного сирцю з тропічних країн.

Тут знавець може сказати: дозвольте, але тростинний цукор майже вдвічі дешевший за буряковий і ввезення його вигідне.

Відповідаю: так, якщо рахувати тільки цукор. Цукровий буряк потребує ретельного, дбайливого і вартісного догляду, ручної праці, селекції, прополювання, добрив і ядохімікатів. Тропічна цукрова тростина до всього цього байдужа. Вона багаторічна – рубати її можна двічі, а то й тричі на рік, а після дифузіїї, тобто після вилучення з неї цукрового соку, ще й спалювати, економлячи паливо і енергоресурси. Проте спекулянти, ганяючи тростинний цукровий напівфабрикант тисячами тон танкерами через океан, намагаються не згадувати, що цукрозавод в тропіках дає тільки один готовий продукт – коричневий цукор–напівфабрикат, який ще необхідно переробити на білий. А от наш цукрозавод, окрім білого цукру дає ще продукти тваринництва.