Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Під час служби тужив за рідною землею, за своїм людом. «Коли, бувало, почую, як співають дівчата по–нашому – в горлі стискає…». Про Голодомор 1932–33–го чув, та не вірив. І от в 1941–му доля привела його додому. І що ж тут.

Після Голодомору пройшло всього вісім років. Від великої родини – осиротілі рештки. Батько, мати, брати та сестри вимерли. На рідному обійсті – чужі люди. Залишилась тільки тітка та двоюрідна сестра в яких він і жив. Їм він назвався ОУНівцем і вони проповіли йому про мученицьку смерть його родини. Могили рідних шукає дотепер.

Під час окупації «прости Боже, скористався своїм службовим положенням німецького ставленика – чотирьох красних «активістів–ударників», які тоді, в 1933–му, безпосередньо витрушували у людей хліб і збіжжя, самолічно кончив.»

Радянський розвідник, майор Борис ГАЛАГАН виконував завдання. Проте він виконував завдання у себе вдома, на своїй землі, яка пережила страшенний Голодомор. Цю війну він переживав разом зі своєю землею, на своїй землі.

Під час окупації Борис Григорович бачить сліди злочинів більшовиків в Згурівці і навколишніх селах. Злочини 1932–33 років. Йому вже не до партизанів і не до ОУН. Йому навіть не до німців. Під час слідства смершівці вилучать у колишнього розвідника ГАЛАГАНА декілька пухлих тек документів, які він викрав у райкомі, райвиконкомі, військкоматі та міліції під час евакуації, та декілька кримінальних справ зі свідченнями і розповідями очевидців голоду.

«Я знав, що таке творилось в Китаї, та не знав, що в моїй Згурівці було ще гірше».

Питання: на чийому боці він воює, постало руба, адже треба було постійно їздити до Києва, де його керівництва потребувала група, його група. Його поведінка стала помітна підлеглим. Закон підпільної боротьби суворий і жорстокий – він повинен не просто відсторонений від керівництва, він підлягає терміновій ліквідації. Свої стали чужими.

Тільки завдяки тому, що він проживав у Згурівці, він уцілів. Деякий час він ще працював по інерції, а потім впав у апатію. Він просто перестав їздити до Києва. Просто пропав.

Всю свою енергію Борис ГАЛАГАН вкладає в діяльність сільського старости. За його словами, він перебирає на себе керівництво осередком ОУН, намагається встановити зв’язок з керівництвом УПА, передати керівництву УГВР ініціативу про створення УПА–Схід. Проте розуміє, що ініціативи треба втілювати в життя, а в нього всього один однодумець – згурвський підстароста Віталій ТОВСТЕНКО, тямущий хлопець, особисто ним завербований.

Борис Григорович вже не мав сил і бажання щось робити. Саме в цей час він ліквідовує «ударників», якихось випадкових німців чи мадьярів, а потім запив і упав на дно.

Під час війни навіть на перевірку інформації про місце знаходження члена групи йшло дуже багато часу. Борис ГАЛАГАН скористався цим. Ще деякий час автоматично виконував обов’язки голови Згурівської управи.

В 1943–му фронт підкотився до Згурівки.

Борис Григорович був професіоналом, він міг легко піти з німцями чи без них. У нього були гроші, зброя, здоров’я… Не було волі. Та і йти було нікуди. На чужині він вже був.

Він знав, що його розстріляють. Він навіть хотів цього. Він не хотів тільки одного – слідства і суду. Проте саме це він і отримав.

Арешт привів його до тями. Йому захотілось жити.

Про розвідника Бориса ГАЛАГАНА я тоді, в 1984–му доповів по команді. На нього приїжджали подивитись не тільки мій безпосередній начальник, але й деякі високі чини КДБ з Києва. Просто так, з цікавості. Проте, чомусь, він ні з ким не був відвертим. Крім мене.

Я не знаю, чи дожив Борис Григорович до проголошення незалежності України. В 1991–му йому повинно було бути всього 87. Мабуть дожив. Він мусив це зробити. З принципу.

________________________

Зима в рік після Чорнобиля була надзвичайно сурова і сніжна, мабуть така буває раз на років з двадцять – снігу навалило в полі по пояс, а в лісах, селах і містечках – в добрячий людський зріст. Морози столи люті і довгі, такі, що вже до середини січня всім добряче набридли.

Снігова заметіль внесла корективи в міжнародні автоперевезення, які здійснювали як вітчизняні, так і зарубіжні далекобійники. Деякі ділянки трас республіканського значення, які ще до морозів почали було ремонтувати (все, як у нас завжди робиться) з початком стійких морозів і сильних снігопадів стали абсолютно непроїзжими і раптом така тиха, патріархальна і провінційна Згурівка, що завжди лежала вдалині від магістралей, стала на деякий час транзитним пунктом європейського значення. Правда згурівчани від цього як нічого не мали, так і не замали, а от для декількох місцевих міліціянтів і одного гебешного опера це стало знаменною подією, про що й мова: