Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Походили кругом, покурили. Доступитись до причіпа, а особливо до вантажу було практично неможливо.

— Чого там думати, — раптом взяв на себе команду ОТУшний підполковник — Під’їжджай впритул, — це він до водія всюдихода, — якщо там щось є, прибори покажуть, адже відстані в три метри для фіксації досить.

Ми з яготинським колегою і нашим начальником мовчки переглянулись. Що там вони шукають? Що і хто покаже, які прибори, яка фіксація? Проте запитань не задавали, а мовчки спостерігали за процедурами людей бувалих.

Наш ГАЗон, включивши обидва мости і ревучи мотором на повну потужність, поліз на снігову кучугуру узбіччя, ніби намагаючись притулитися до іноземної залізяки. З першого разу не вдалося, потім була ще друга і третя спроба. Коли під колесами змерзлий сніг, а насправді крижані брили, було прогорнуто, будка приліпилася до причіпа.

Ми утрьох стояли і мерзли на пустій дорозі, спостерігаючи, як ОТУшники то вибігали з будки, то знов туди заскакували, носились з якимось приладами і датчиками, щось підігрівали, бо замерзло, щось там у них не включалось, потім включилось, але не показувало, а потім включилось і показало однозначно — Є.

З будки виліз ОТУшний підполковник, обличчя його випромінювало задоволення від вдало виконаної роботи і навіть радість.

— Дозвольте доповісти, — офіційно почав він, — у вказаному вами об’єкті ми тільки–що виявили працюючий радіопередавач з потужністю що достатній для передачі радіосигналу на відстань до 200 кілометрів. Такі радіопередавачі використовуються НАТОвськими розвідслужбами для передачі сигналу на супутники, що пролітають над нами. Орієнтовно, радіозакладка знаходиться в причепі під тентом. Офіційний документ про проведення оперативного заходу і його результати ваш підрозділ отримає завтра за підписом нашого генерала. Надалі чекаю на ваші вказівки, бо після позитивної фіксації шпіонського спорядження я, згідно нашої інструкції, перехожу у повне ваше розпорядження.

Ми, місцеві опери, стояли приголомшені. Такого ні в моїй практиці, ні в практиці мого безпосереднього начальства ще не було. Коля Ляхович теж був розгублений:

- А на які команди ви чекаєте?

- Наша машина обладнана радіотелефоном, можете зв’язатись з оперативним черговим по управлінню, або ж навіть і з самим вашим генералом, — відповів ОТУшник.

Всі дружно залізли в будку, де теплом розливалась стара і надійна дідівська буржуйка. Хоча було вже за північ, спати не хотілось, відчувалось збудження, причетність до чогось такого відповідально–державного, що і було основним виправданням нашої сумнівної не завжди законної з точки зору людської моралі діяльності – ще б пак, ми виявили справжнє шпіонське приладдя, що воно ось тут, в метрах трьох–чотирьох за фанерною стінкою автомобільної будки під парусиновим брезентом функціонувало і саме зараз активно використовувалось іноземною розвідкою проти нашої рідної держави, а значить проти нас.

Обізвалась трубка радіотелефону. Коля Ляхович «пташиною мовою» (тобто такою, яка не мала жодного слова про справжню подію, але людині обізнаній і причетній було ясно про що ведеться) доповів про подію черговому по управлінню, той наказав чекати зв’язку з заступником начальника управління, якого зараз піднімуть по тривозі.

З годину чекали на дзвінок начальства. За цей час повз нас проїхало дві машини, водії яких дружно нас обматюкали, та ми на це не зважали, адже ми були не просто «при виконанні», ми з нетерпінням чекали на «особливе розпорядження».

Нарешті радіотелефон ожив. Коля кинувся до трубки і тут же мовив: всім, окрім капітана Павловського, покинути будку і забезпечити конфіденційність переговорів.

Ми з яготинським майором і ОТУшниками нехотя полізли на мороз, а самих цікавість аж розпирала. Але виявилось, що цікавість розпирала тільки нас з майором, бо ОТУшникам видно таке було не в диковинку, таке їм хоч і не часто, проте доводилось бачити, мало того, вони знали чим все це закінчується, проте нам не казали, не розчаровували.

Нам прийшлось ще з півгодини добряче померзнуть, поки нас з яготинським майором не покликали в будку, де слово взяв Володя Павловський, ставши раптом серйозним і офіційним:

— Я отримав санкцію від свого керівництва поставити вас до відома про обставини справи оперативної перевірки щодо італійських вантажоперевізників. Суть справи: розвідка НАТО якимось чином, можливо через вербовку джерела з московського генерального штабу нашої армії отримала оперативні плани Київського військового округу на особливий період. Особливий період – це період можливого воєнного конфлікту між збройними силами країн–учасниць Варшавського договору і НАТО. За цими планами війська округу мають завдання пройти маршем через Румунію, Угорщину і Югославію і окупувати північну, а по можливості і всю Італію.