Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Організувати закладки – легко сказано. А насправді: треба знайти виконавців, що гарантовано підуть у евакуацію, далі десь щось отримати, навантажити на підводи чи авто, завезти, розвантажити, замаскувати та ще й залегендувати так, щоб ніхто з місцевих і гадки не мав, що там воно таке.

З метою подальшої легалізації особисто знайомиться з активістами ОУН як в Києві так і в області, видаючи себе за людину яка в розпачі шукає виходу. Він шукає і знаходить рекомендації проводу ОУН для подальшої своєї діяльності як провідника ОУН в Згурівці.

Він зробив багато, проте всього не встиг.

Вересень 1941–го. Танки гітлерівського генерала ГУДЕРІАНА замикають кільце в Лохвиці Полтавської області. В оточення потрапляє 400–тисячне угрупування радянських військ. Згурівка в центрі подій, проте допомагати своїм не можна. Скористатись цим міжвладдям може тільки професіонал і ГАЛАГАНА на сході села обирають сільським старостою, першим помічником окупаційної влади.

Тут треба відмітити, що єдиною структурою, що тоді працювала ефективно та злагоджено – похідні групи ОУН. Провідника ОУН на Згурівщині Борис ГАЛАГАН ні на слідстві, під час свого арешту та суду, ні через 40 років після війни так і не назвав. Та й не дивно, адже він оповідав про війну мені, офіцеру держбезпеки. Єдине що сказав: «Може ця людина ще жива. Для чого їй неприємності».

В ці півтора–два місяці проводячи проукраїнську, антибільшовицьку і антифашистську агітацію серед населення «на грані фолу», на грані арештів і розстрілів без суду і слідства, ОУНівцям вдалося неможливе: їм вдалося створити резерв кандидатів для висунення у владні структури окупаційної влади і в поліцію. А якщо зважити на те, що ці люди не призначались німцями, а обирались населенням – у таке важко віриться. Проте це незаперечний факт, підтверджений архівними даними.

Ясно що далеко не всі вони служили «українській справі», не всі витримали тягаря тих лихоліть, багато з них дійсно причетні до видачі німцям та розстрілів як партактивістів, так і людей, що просто попались під руку. За свідченням ГАЛАГАНА, в тому ж Яготині староста й працівники управи в 1942–му організували справжній єврейський погром, під час якого було розстріляно на березі ріки Супій в колишньому гетьманському парку близько 40 осіб, серед яких були жінки, діти, старі люди.

Весною 1942–го ОУНівці, за його словами, влаштували справжнє полювання за яготинськими старостами. Жорстокість породжувала жорстокість. Їх було знищено разом з сім’ями. На питання, чи причетний він до цього особисто – була мовчанка, а потім якесь мляве «та ні».

Тут треба дати пояснення: річ в тому, що восени 1941–го, в той короткий період міжправління, коли червоні тільки–но пішли, ОУНівські похідні групи явочним порядком встановлювали свою українську владу. Коли прийшли німці, то вони, як правило, мусили миритись з цією владою, покладаючи на неї функції свого окупаційного управління. Так, до речі, було і в Києві, де містом майже до січня 1942–го керувала ОУНівська управа, яка навіть намагалась використовувати свій легальний статус для протестів і перешкоджання масових розстрілів в Бабиному яру, за що й поплатилась. В січні–лютому 1942–го членів київської міської управи Олега Ольжича, Олену Телігу, Івана Рогача, Ореста і Анну Чемеринських, Івана Кошика та Михайла Телігу було розстріляно німцями в тому ж таки Бабиному яру.

На місцях ставленики німців і ОУНівців інколи мирились, а інколи жорстоко ворогували. Так сталося і в Яготині, де німецькі посібники приймали участь у єврейських погромах, за що були переслідувані їх «ОУНівськими колегами».

Партизанський загін ім. Щорса, яким керував О. КРИВЕЦЬ дійсно існував з літа 1942–го до приходу Червоної армії восени 1943–го. Він розташувався в криївці–закладці, який організував перед приходом німців сам ГАЛАГАН. В загоні було 10–15 осіб, активних бойових дій він не проводив, більше відлежувались та переховувались. Книгу «Багряними дорогами» Борис ГАЛАГАН читав. Враження від неї одне – брехня.

Софіївську та Турівську бази–закладки ГАЛАГАН ліквідував як такі, що не пригодились.

Керувати своєю київською групою ДРГ після вибухів на Хрещатику у жовтні 1941–го, які були виконані за прямою сталінською вказівкою без попередження свого ж підпілля, було майже неможливо. У групі пішли сварки і боротьба за владу до чого призвела поведінка самого Бориса ГАЛАГАНА, проте інакше він чинити не міг.

Зі Згурівки Борис ГАЛАГАН від’їхав десь перед колективізацією. Служив у війську, попав у розвідку, вчився на східному факультеті (казав, що колись знав китайську). Про свою службу на Далекому Сході не розповідав.