Array Array - КГБ СРСР. Спогади опера

Так ось Василю Васильовичу в якійсь приватній справі треба було терміново від’їхати на пару днів за межі області і він мене попросив його «прикрити», мовляв, я його ось–ось тільки бачив, він на зустрічі в якомусь селі з агентом, а потім ще щось документує (тобто опитує людей – а це, як правило, справа тривала і марудна).

Ось тут–то я Василю Васильовичу:

— Як підбірка на Чернишова? Не муляє? Діма давно про неї питав? А то може давай спишемо, або передай мені, я її за пару місяців «затру», тобі ж менше мороки.

— Миколайович, ви що? Це порушення субординації і втручання в мої справи, ви ж знаєте наші порядки. І взагалі, я вам не тичу, так що, будь–ласка, на ви.

Я здав назад:

— Василь Васильович, якщо для Вас ВИ є принциповим – будь–ласка, з цього моменту ми на ВИ. І вибачте, що не усвідомив цього раніше. Проте підбірка на Чернишова – це моя особиста, якщо хочете шкурна справа і не треба ліпити дурня про службові межі. Ви бачили з чого все почалось, давайте вийдемо з ситуації по тихому, тим більше і сам Діма вже робить вигляд, що про Чернишова забув.

— Товаришу старший лейтенант, будь ласка з ним питанням до начальника.

— Єсть, товариш майор. Принаймі, питань більше немає – все ясно.

Отак поговорили. Можна ще добавити, що мій колега за межі області так і не поїхав – раптом перехотілось.

Ситуація загострилась. Звичайна, майже анекдотична ситуація наразі для мене стала справою надзвичайної ваги. Не вирішити її було б підлістю в першу чергу перед самим собою. Вже потім я дізнався, що Діма так чи інакше тримав ВСІХ. Хтось опирався, хтось ламався, а хтось, як мій колега Василь Васильович, цим навіть пишався, мовляв, бачте, я – справжній чекіст.

Якийсь час я був майже в ступорі. Сам я не міг ні на що вплинути, треба було терміново з кимось порадитись – адже ще місяць–два і цей нарив вилізе боком. Ось тільки яким – я не знав.

А далі був аналіз. Я придумував найбезглуздіші варіанти щоб примусити майора Терешка віддати мені підбірку. Ясно, що начальник здуру «проявив власть» і зараз тільки робить вигляд, насправді він і сам можливо жалкує, що так трапилось. Він–то і сам розуміє, що згурівський опер – не подаруночок, а в колективі де всього чотири підлеглих мати людину на яку геть не можна покластися, а особливо навченого опера – ризиково. Проте природнє самодурство не дає йому можливості повернути ситуацію.

І тоді, і зараз я все запитую себе – як може система висувати на відповідальні посади осіб, що не просто не здатні, а цілком і абсолютно не спроможні виконувати обов’язки з керівництва колективами? Коли приймали на службу мене, то при проходженні медичної комісії були обов’язкові психолохічні тести і дослідження. Так, я розумію, що їх ввели порівняно недавно, десь років десять, а то й п’ять тому і десь когось вони і відсіюють. Ніхто і не приховує, що попереднє покоління чекістів славилось садизмом, цинізмом, нерідкісні були випадки маніакальних збочень на грунті влади. З приходом до керма спецслужби Андропова ситуація кардинально змінилася, проте й наявність психологічного дослідження і тестів не дає гарантій, що до влади не приходять такі «генеральські свояки» як Діма, котрих боялись не тільки підлеглі і колеги, а навіть і безпосереднє начальство.

Хтось з великих казав, що влада – розбещує, а абсолютна влада – розбещує абсолютно.

І все–таки я придумав вихід. Це був дуже ризикований і відчайдушний крок, однак нічого ліпшого мені на думку так і не спало. Розвиток подальших подій показав, що я все ж поцілив у десятку.

Знову таки ж система.

А вона, не дивлячись на середину восьмидесятих, продовжувала готуватись до ядерної війни. У кожному обласному управлінні КГБ був свій мобілізаційний відділ, який підбирав з цивільних людей – офіцерів запасу осіб, яким можна було б довірити агентурну роботу в «особый» період, тобто в період широкомаштабної війни. Ясно, що за будь–яку нав’язану ідеологію чи чужі інтереси людина помирати не стане, а тому вона повинна бути поставлена в такі умови, щоб не було виходу. Так свого часу утримували на фронті кадрових і призваних солдат, «прозрілих» добровольців, «чорну піхоту» з засуджених, а також сільських мужиків. А для їх утримання потрібен ОПЕР.

Мобілізаційний відділ підбирав переважно молодих керівників, вивчав їх через знову–таки ж наші оперативні можливостиі, потім три–чотиримісячні військові збори через військкомат в школи КГБ, де їм давали ази агентурно–оперативної діяльності.