Юрко Тютюнник - З поляками проти Вкраїни

Я поспішив залишити Варшаву, не бажаючи бути об’єктом інтриг з боку Петлюриного оточення та „пілсудчиків".

Під час перебування у Львові мені довелось зорганізувати досить сильну опозицію проти так званої „польсько-української концепції", ідеологом якої є Петлюра, тоб-то концепцію проти тенденції польських імперіялістів підгарбати собі Україну.

Досить активну діяльність в цьому напрямку розвинув колишній мій помічник по П.-П. Штабу, Юрко Отмартштейн, один з найталановитіших офіцерів нашого генерального штабу, що у свій час поділяв політику Петлюри. Оскільки наша діяльність йшла всупереч польсько-петлюрівським забаганкам, вона викликала контр-акцію. До Ю. Отмартштейна почала чіплятися львівська поліція, не даючи йому спокою. Нами було рішено, щоб Отмартштейн залишив Польшу. Отмарштейн зотів переїхати до Кишиньова, де він мав родичів. В цьому напрямку і почав Отмартштейн клопоти. Наприкінці квітня 1922 року Отмартштейнові довелося здобути всі належні для переїзду до Румунії документи. Вирішено було, що Отмартштейн перевезе до Румуні найбільше цінні документи що до часто провокаційної ролі Петлюри під час підготовки до рейду 1921 р. Між ними бодай не найцікавійшнм був оригінальний лист Петлюри до Данильчука, датований 17-го жовтня 1921 р. В тому листі Петлюра пропонує Даннльчукові, щоб останній попередив поляків, що рейд є особистою справою Тютюника. Тому Данильчук повинен переказати полякам, щоб вони занадто не ангажувалися, бо Петлюра не бере на себе відповідальносте за рейд і повстання. І цього листа Петлюра пише і посилає в день підписання мені наказа про виступ на Україну.

На останку, наприкінці квітня, Отмартштейн виїжджав до таборів у Калиш та Щепйорно, щоб роспрощатися зі своїми бойовими товаришами. Там його і вбито по дорозі до залізничної станції, коли Отмартштейн уже остаточно вирушав з таборів. Убивство було зорганізовано умілою рукою і без сумніву політичного характеру. При вбитому залишено всі цінності, а забрано лише документи, які компромітуваля поляків та Петлюру.

В умовах, в яких провадилося слідство, годі було дійти правди. Слідство провадили поляки та петлюрівці. Наслідки того слідства навіть по цей час тримаються в таємниці.

1922 р. Петлюра дав доручення Чоботарьову за допомогою поляків переправити банди на Україну. Сміливо кваліфікую висланців Чоботарьова бандами, бо яка-це порядна людина могла піти на співробітництво з поляками ще й після досвіду 1921 року?

Для безпосередньої допомоги Чоботарьову поляки призначили Ровенський постерунок. На чолі того постерунку поставлено поручника польської служби Ліпінського. В Рівному знов починається отара історія. Через постерунок у Рівному проходили на Україну банди Трейка, Щербанюка, Хмари та инших. Бувши побитими самим же населенням, ті банди тікають до Рівного на відпочинок, де знову готуються до чергових наскоків. Та й зрозуміло: ніхто не буде тримати у себе дармоїдів. Отамани примушені виконувати волю свого хлібодавця. В атмосфері найганебнішого політичного і всякого шантажу, якого вживають поляки відносно еміграції, порвати з ними не легко.

Шляхом найріжнороднійших брехень, підкупів і терору поляки затримують інтернованих у таборах від повороту на Україну. Безорієнтовану і затуркану масу інтернованих при посередництві окремих продайдуш, використовують поляки для шпіонажу і для боротьби проти Радянської України. Иноді до тих, відгорожених колючими дротами від зовнішнього світу, людей пробивається промінь правди про дійсне становище на Україні. Тоді мобілізується всі темні сили польського імперіялізму, натискуються всі пружини з метою заховати в темряві те, що діється на Україні.

Між иншим, так було на початку травня 1923 р., коли польська преса в один голос і одночасово почала брехати про масові повстання на Україні. В той час до Варшави як раз приїзджав маршал Фош. Які саме цілі ставили перед собою польські політики, даючи директиву пресі цілком безпідставно брехати, — невідомо. Не видається доказів, що вся та пресова кампанія роспочата була по директиві політичних чинників, бо коли я окремим листом до редакцій галицьких газет хотів довести до відома українського громадянства, що знаходиться по той бік Збруча, про брехливість повідомлень польської преси, то мого листа не було надруковано, зважаючи на цензурні методи польської буржуазії. Комусь-то потрібна була та брехня, той голос у польській пресі про повстання на Україні і не подобалися йому спростовання, що були в мойому листі до редакції [11] Фабрикація чуток — це звичайний притон західніх інтервенціоністів. Перед черговим наступом робиться спроба підготувати громадську думку в Європі. Так було з Кронштадськнм повстанням, про яке звістки з'явилися в закордонній пресі за 2 тижні до його початку. Так було і з наскоком Тютюника, який був попереджений чутками аж на 3 тижні (чутки з’явилися в румунській пресі, перескочили в польську і, пройшовши по Європі, повернули знову до Румунії"). Очевидно, в травні 1923 р. готувався черговий наступ і прислужлива преса генштабів хотіла завчасно обробити європейську громадянську думку. (М. Л.) .