Тарас Вінцковський - Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Тому ухвалена резолюція містила незвичні для попередніх місяців положення: Революційний Український Комітет півдня України бере верховну владу від революційних демократичних організацій народу — партійних і військових, селянських і робітничих рад, перед якими і відповідає; Революційний Український Комітет складається з делегатів українських революційно-демократичних організацій всієї округи; Революційний Український Комітет входить в об’єднання з представництвом революційно-демократичних організацій інших народів у межах своєї діяльності і утворює з ними спільний південний революційний комітет. Цей комітет, об’єднуючи Херсонщину, Катеринославщину, Таврію, входить у контакт з центральним українським революційним органом, Бессарабським комітетом, і органом Румунського фронту та Чорноморського флоту; Революційному Комітету належить верховний контроль і влада в справах політичних, військових, адміністративно-громадських і економічних. Ухвалено також скликати в Одесі український військовий з’їзд і доручити обраній комісії докладно розглянути питання про демократизацію українського війська [118] Рідний курінь. — 1917. — 18 вересня. . Проте, до реального втілення у життя даних пунктів справа поки не дійшла. Отже, резолюція залишилася скоріше декларацією намірів.

Попри те, авторитет українських військових структур на фоні посилення анархії, послаблення влади Тимчасового уряду, перебування в місті та околицях великої кількості демобілізованих, подекуди дезертирів, продовжував зростати. Під час спроби Корніловського заколоту комендант Одеси доручив охорону міста українським військовим. Вони охороняли, в тому числі ради солдатських і офіцерських депутатів та Румчерод. Й навіть, як охорона, поїхали з делегацією Румчероду до прифронтового міста Ясси [119] Там само. — 25 вересня. . Розбещені більшовицькою агітацією про загальну майнову рівність, солдати часто вдавалися до грабунків торговців, або власників якогось «буржуазного» майна. Гайдамаки, одним з командирів яких був відомий у майбутньому отаман Андрій Гулий-Гуленко, виконуючи функції по охороні міста нагаями розганяли знавіснілий натовп солдат і хуліганів. Чим одразу спровокували певні аналогії: солдати — революціонери, а гайдамаки — захисники «буржуїв» [120] Гришко Г. Вказ. праця. — Ч.9-10. — С.240. .

У вересні при виконавчому комітеті ОУВР нові риси в роботі продемонструвала агітаційно-просвітницька секція, яка з того часу позиціонується як комісія. Створена ще у квітні, вона за джерелами майже не простежується, мабуть існуючи формально, або стихійно. У перші місяці своєї діяльності комісія в основному займалася агітацією за «українську справу», залучаючи до своїх лав нових членів, готуючи з загалом національно малосвідомих українців патріотів власної державності. Їм читалися лекції з історії України, запорозького козацтва, запальні вірші, виголошувалися промови. Відшукували новобранців переважно за прізвищами й володінням мовою. Згодом, окрім пропаганди національно-державницької ідеї, члени комісії організовували агітацію під час виборів до міської думи, збирали кошти на користь сиріт, батьки яких загинули на службі в російській армії тощо [121] Там само. — Ч.7–8. — С. 183–184. .

Але вже восени комісія заявляє про себе, як про діючу ще більш різноманітно підструктуру. Складалася ця комісія з чотирьох відділів: власне агітаційно-просвітницького, редакційного, бібліотечного і зв’язку й засідала щовівторка о 20.00 годині за адресою — вулиця Тираспольська, 20 [122] Рідний курінь. — 1917. — 12 листопада. . Очолював її прапорщик П.Голобородько, секретарем був Кравець, який після від’їзду свого безпосереднього начальника сам став керівником комісії, хоча й характеризувався як вмілий виконавець, але слабкий і малоініціативний керманич [123] Гришко Г. Вказ. праця. — Ч.7–8. — С.184. .

Не дивлячись на короткий час свого існування в новій іпостасі та на вельми складні умови праці, агітаційно-просвітницька комісія вже до кінця місяця дещо встигла зробити. Зокрема, був розроблений загальний план освіти серед українців-військових Одеського гарнізону. Цей план передбачав існування в кожній військовій частині (роті, батареї та ін.) української школи грамоти, по закінченні якої випускники мали одержати відповідне свідоцтво; при Військовій Раді планувалося заснувати загальнопросвітні курси з програмою, відповідною до програм, які дають можливість одержати посаду народного вчителя або прапорщика. Курсисти повинні були стати вчителями шкіл грамоти. Для кращого виконання ними вчительських обов’язків при ОУВР засновувалася зразкова школа грамоти. Також при Військовій Раді організовувалися лекції на політичні теми, які не обмежувалися вузькими питаннями, а торкалися всього політичного життя України та інших регіонів світу [124] Рідний курінь. — 1917. — 29 вересня. . Агітаційно-просвітницька комісія одразу звернулася до військових комітетів з проханням негайно повідомити, скільки є бажаючих вступити до школи грамоти, до просвітніх курсів, записатися до слухачів лекцій. Вона запросила зголоситися бажаючих стати лекторами, вчителями, звернулася за кадровою допомогою до керівників курсів українознавства в Одесі. Планувалося заснувати бібліотеку, читальню, народний клуб, але бракувало приміщення. Агітаційно-просвітницька комісія шукала контактів з побратимами інших міст України, першими з яких стали просвітницькі організації Києва, Миколаєва і Килії [125] Там само. .