Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

- Я дослужився б і до полковника, але батальйон, яким я командував, оголосили бандформуванням.

Звідки розорена війною Грузія бере гроші на армію, не ясно. Певно, гроші надходять за рахунок продажу корисних копалин. За довгі роки радянської влади в нас склалося враження про Грузію, як про сонячну, курортну республіку, де вирощують виключно мандарини й чай. Грузин в уяві пересічного українця, а надто в місцевих шльондр - це обов’язково п’яниця, спекулянт і дуже багата людина. Це й зрозуміло, бо в Україні ми мали можливість спілкуватись у переважній більшості з перекупниками. Реальність виявилася зовсім іншою. Коли я побачив гірські тераси, на які вся родина місцевого селянина пхає вгору в кошиках землю, а дощі так само регулярно змивають її в долину, побачив мозолясті руки, якими можна було без ризику для життя тримати оголені дроти високої напруги, то зрозумів, наскільки хибним було наше уявлення про цей працьовитий народ.

Насправді країна володіє багатьма видами стратегічної сировини. Той самий чіатурський марганець ще з минулого сторіччя був об’єктом бажань іноземних концесіонерів.

Середньомісячна заробітна плата на 1997 рік становила 12 ларі, жалування прапорщика - 76 ларі. Ясно, що всі трималися за службу зубами. Значна кількість офіцерів у званні від лейтенанта до капітана стажувалась у США, Італії, Франції, Україні. На нашій гірській базі курс навчання для нас проводили п’ять інструкторів американських «зелених беретів». Не скажу про все інше, але фізична підготовка й техніка гірських сходжень викладалися ними на «відмінно».

Інструктор з рукопашного бою одним ударом ноги вибивав магазин із «Калашникова» і пересмикував затвор (аби викинути досланий набій). Коли він запитав, які ми зробили з побаченого висновки, відповідь була однозначна - живим ми тебе, голубе, ближче трьох метрів до себе не підпустимо.

Інструктори діяли в прибалтійському стилі, хіба що зображували не Європу, а всіляко підкреслювали якість американських програм. Особливо діставалось невинному афоризму «сам загинь, а товариша порятуй». Зміст ідіоматичних виразів, як правило зникає, за першого перекладу, що тоді говорити про потрійний: з російської на англійську, потім на грузинську й у в зворотному напрямі. Виходило приблизно так - «Скажіть, чим ви йому допоможете, якщо загинете самі?» Було видно, що сумний досвід Кореї та В’єтнаму в’ївся американцям в печінки.

До пораненого, для уникнення пасток, слід підкрадатися з осторогою, як до потопаючого. А ще краще залишити його прикривати відхід та ще й обкласти довкола мінами. Тільки спробуйте скажіть про це самому пораненому. Цікаво було б подивитися на його реакцію.

Панував головний принцип - робити все не так, як у радянській армії. Потроху це задовбувало. Тим паче, що конкретно, для наших бойових дій, від них взяти можна було дуже мало.

Сама Абхазія внесла щось нове в розвиток мистецтва полювання на людей. Уважне вивчення навіть цієї праці дає змогу отримати певний досвід, що має практичну цінність. Однак справжніх польових командирів у грузинській армії катастрофічно не вистачає. Як вони самі пояснюють, менталітет такий: «Ми вже розуміємо, що окопи треба копати, але подолати себе несила».

Як у будь-якій великій справі, не обходиться й без «панами» на військових замовленнях. Увесь танковий парк Грузії здебільшого складається з танків Т-55 і Т-72, причому перші, за досвідом бойових дій, цінуються досить високо завдяки простоті в експлуатації. У Росії закупили для них мастило, воно виявилося непридатним, у результаті чого багато дизелів запороли. Цікаво, може, Гітлер перед Курською дугою теж купував мастило в Росії?

Як писав в «Енеїді» великий Вергілій - «Timeo danaos et dona ferentes». Порада видатного древньогрецького поета боятися данайців, навіть тих, що дають нам дарунки, виявилася цілком актуальною й для нашого випадку.

Про особливості американського спорядження я вже згадував. Схоже, що за відповідну мзду або через прагнення вибрати щось дешевше грузинська сторона придбала «неліквіди», які залишилися від часів «Бурі в пустелі». Який сенс робити спальники водонепроникними, коли вода в пустелі майже не конденсується? Зате в нас із цими спальниками були великі проблеми. У вологому субтропічному лісі вони наскрізь протікали. Доводилося загортати їх у целофан. Можете уявити, як це зручно, надто коли його промоклого преш на своїх плечах. Як кажуть: «І викинути шкода, й нести немає сил».