Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

Надалі ми досить часто зустрічалися з грузинами, що мали частку української крові. З цього навіть жартували: «А зараз українець Табакошвілі виконає грузинський народний танець гопак».

Як уже було сказано, після надання першої медичної допомоги всіх поранених українців переправили в Тбілісі, в шпиталь Святого Георгія, а загиблих, за сприяння грузинського уряду, доставили в Україну. Інакше склалася доля Цвяха. Його батько Обух захотів, щоб сина поховали в Сухумі. «Мій син загинув, захищаючи цю землю. Хай же вона буде йому пухом й останнім притулком!» Цвяха урочисто, з військовими почестями, поховали в Сухумі в парку «Курченко».

Духовий оркестр сухумської філармонії після грузинського реквієму заграв «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю».

Дізнавшись, що ховатимуть загиблого українця, незважаючи на постійну загрозу артилерійського обстрілу, вшанувати його пам’ять зібралися сотні сухумців.

27 вересня Сухумі впав. Наступного дня, дізнавшись, що в парку поховано українського воїна, росіяни викопали труну й викинули її в море. Та хвилі прибивали її назад до берега, й тоді нелюди під крики та кривляння п’яної казачні розстріляли труну з гранатомета. Як не згадати цей епізод хоч би тоді, коли російський уряд здіймає вереск, протестуючи проти перенесення з центру столиці Естонії - Таллінна пам’ятників совітських солдатів-«визволителів».

Що гріха таїти, «визволяли» вони Естонію більше від самих естонців. Тим паче естонці могли їх і повчити - принаймні, пам’ятники вони не знищили, а перенесли на військовий цвинтар, туди, де їм і місце.

Від редакції

27 липня 1993 року, після тривалих боїв, у Сочі було підписано угоду про тимчасове припинення вогню, у якій Росія виступала в ролі гаранта. Перемир’я абхазів змусила підписати Росія (під тиском авторитету Е. Шеварднадзе), тому що в результаті боїв абхазами було цілком блоковане місто Сухумі і війська Держради виявилися в повному оточенні.

Як стверджує грузинська сторона, у надії на те, що угоду буде дотримано обома сторонами, практично усе важке озброєння грузинських збройних сил було вивезено із Сухумі на кораблях Чорноморського Флоту, і значна частина військ також залишила місто. Абхазька сторона, у свою чергу, заявляє, що грузини зробили це в силу гострої необхідності - у цей час у самій Грузії активізувалися дії заколотників, що підтримували Звіада Гамсахурдія. І, щоб придушити заколот, Шеварднадзе був змушений зняти з абхазького фронту найбільш боєздатні частини, чим згодом і скористалися абхази і північнокавказькі ополченці.

16 - 27 вересня 1993 року розгорівся бій, що ввійшов в історію конфлікту як «Битва за Сухумі». Абхази порушили перемир’я і відновили наступ. Під приводом того, що грузини спробували перекидати війська в Сухумі на цивільних літаках, сепаратисти почали справжнє полювання на цивільну авіацію, збили з зенітних установок на катерах кілька літаків, що заходили на посадку в аеропорті Сухумі (Три Ту-134 і один Ту-154). Також, як стверджують учасники бойових дій (з абхазької сторони), значну роль зіграло одержання абхазами від Росії деякої кількості артилерійських установок і мінометів, забезпечення їх необхідними боєприпасами і проведені навчання бойових розрахунків.

27 вересня Сухумі був узятий абхазькими і північнокавказькими загонами (у складі яких бойовий досвід одержали багато майбутніх чеченських терористів, у тому числі Шаміль Басаєв і Руслан Гелаєв). Після взяття Сухумі було захоплено в полон і страчено 17 міністрів прогрузинского уряду Абхазії на чолі з Ж. Шартава.

До 30 вересня 1993 року абхазькими і північнокавказькими збройними формуваннями контролювалася уже вся територія автономії. Близько 250 тисяч етнічних грузинів, у страху перед реальною і передбачуваною загрозою з боку переможців, почали втечу - залишили свої помешкання і пішли самостійно через гірські перевали чи виїхали в Грузію по морю. Лише невелика їхня частина через кілька років змогла повернутися додому. За деякими оцінками, від рук бойовиків і в ході втечі загинуло до 10 тисяч мирних жителів. У результаті етнічних чисток - найбільш масових на пострадянській території - майже половина населення автономії була змушена залишити свої будинки.

Поразка в Абхазії привела до падіння морального духу грузинської армії. Одночасно активізувалися збройні загони прихильників скинутого президента Гамсахурдія, що ще мав велику підтримку на заході Грузії. Частина грузинських військ перейшла на його бік. Грузія стояла перед загрозою повномасштабної громадянської війни.