Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

На протязі короткого часу, кулемет ч. 1 рівнож зужив усі набої й Пластунська сотня опинилася без кулеметної підтримки, а червоні все наближались… На щастя, якраз у цей критичний час, наспіла комендантська сотня 7-ого Синього полку й її кулемет Гочкіса почав косити червоних, а гармата кількома гранатами загальмувала дальший наступ ворожої лави. Тим часом, коли обидві лави взаємно себе обстрілювали, Синій полк, вирушивши з Ямполя, обійшов червоних уздовж Дністра й, уживши цей обхідний маневр, зненацька заатакував їх із тилу. Почувши стрілянину в запіллі ворога і зрозумівши, що Сині вже в тилу червоних, спільна лава Пластунської сотні, відділу Яворського і комендантської сотні Синього полку, заатакувала червоних із фронту. Почувши себе в кліщах, червоноармійці розгубилися і збентежені кинулися в розтіч, у східньому напрямку. Переслідуючи большевиків, 7-й Синій полк пройшов, лише з малим спротивом села — Трубусівку і Болган, але перед с. Баштанків наштовхнувся на поважніший опір. Зайнявши з бою це село, Синій полк опинився в безпосередньому запіллі червоної частини, що вела бій з 9-им Стрілецьким полком, що й вирішило долю ст. Кодима. Це й була та несподіванка для штабу 3-ої дивізії, що про неї була мова в XXIX Розділі.

Після бою під Северинівкою, кінний Лубенський полк перекинено з правого крила 3-ої дивізії на ліве, для інших спеціальних завдань. Хоч Лубенський полк був таким лише з назви, якщо йде про його чисельність, хоч не всі старшини-лубенці були українцями, то все ж, не зважаючи на це, за весь час прикомандирування його до 3-ої дивізії, Лубенський полк виконував усі покладені на нього Комдивом обов'язки, не лише льояльно, але й добре. Усе ж, треба спеціяльно підкреслити бій його пластунської сотні під Северинівкою, як зразковий бій малої частини з ворогом, що мав над нею значну чисельну й збройну перевагу. В тому нерівному бою, Пластунська сотня виявила надзвичайну витривалість і боєздатність, а її командир, сот. Кобчук, ще до того й духове і нервове опанування. Ця невеличка сотня й кулеметна чота, з їхніми командирами, сот. Кобчіком і чотовим Навроцьким, заслуговує на підкреслення їхніх заслуг.

Ген. кварт. штабу армії УНР, ген. штабу ген. хор. М. Капустянський, дає наступну оцінку бойових акцій 3-ої дивізії:

"Бої 3-ої дивізії під Вапняркою заслуговують окремого відзначення, як позитивні зразки успішних і сміливих дій меншої частини проти далеко сильнішого ворога."

"Удовиченко, скупчивши свою дивізію, не дає ворогові перейти в загальний наступ та охопити себе з двох боків, а сам попереджує його намір блискавичним ударом — спочатку на північ — і жене ворога геть з поля бою. На другий день він уже готовий до рішучого бою з сильнішою південною групою. Тут Удовиченко спочатку дає відсіч ворожому натискові і тільки 30-го, коли червоні знесилилися, він атакує їх на всьому фронті і відсовує на південь.

"Треба відзначити, що частини 3-ої дивізії не чекають наказу згори, а самі оцінюють ситуацію і з власного почину допомагають одна одній. Так, 27-го, коли червоні густими лавами навалилися на с. Вербове, яке стійко тримали в своїх руках сотні 7-го полку, 9-ий полк, помітивши небезпеку для свого сусіда, хоч у самого на фронті бій, важко б'є по тилах червоних, що напирали на Вербове, і ворога відбито, з великими для нього втратами. Гарматчики ділили славу зі стрільцями. Бій виграно.

"Необхідно оцінити те важке становище, в якому опинилася 3-тя дивізія. Серйозний неуспіх, можливо припустити, спричинився б до повного знищення цієї дивізії, бо в близький час ані підкріпити своєчасно Удовиченка, ані рятувати його після неуспіху було ніким і нікому. 3-тя дивізія діяла ізольовано й мусіла покладатися на свої власні сили й умілість.

"СИТУАЦІЯ 3 27 ДО 29 БУЛА НАСТІЛЬКИ ЗАГРОЗЛИВА Й НЕБЕЗПЕЧНА, ЩО В ШТАБІ З ТРЕМТІННЯМ СТЕЖИЛИ ЗА ХОДОМ БОЇВ, — ОТЖЕ, НАШ РОЛЯНД НЕ ЗАГИНУВ, А ПРИДБАВ БОЙОВОЇ СЛАВИ СОБІ Й УКРАЇНСЬКИМ ПРАПОРАМ." (М. Капустянський, Ген. штабу Генерал Хорунжий. "Похід Українських Армій на Київ — Одесу в 1919 Році". Книга друга, стор. 81–82).

У цій оцінці є мала неточність: курінь 9-го Стрілецького полку прийшов на допомогу 7-му Синьому полкові не 27, а 30-ого серпня, на четвертий день оборонного бою Синіх за с. Вербове.

3-я дивізія розпочала свій наступ від р. Збруч (м. Скала) на схід, до станції Вапнярка, в ніч з 31-го травня на 1-го червня 1919 року. Після захоплення Вапнярського залізничного вузла, 3-я дивізія рушила, згідно з директивою штабу армії УНР, на південь, в напрямку на Одесу. Покладене на дивізію завдання, як уже про це згадувалося, було стратегічного характеру. Вона мала забезпечити праве крило Дієвої Армії УНР, що шикувалася до наступу на Київ.