Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

В кінці листопада 1919 року, колишня пропозиція полк. Чижевського щодо державних інспекторів, стала актуальною. Щоб підсилити більше ніж здесятковану тифом нашу армію, штаб армії наказав створити з усіх державних інспекторів окремий курінь і тим дійсно прислужитися Україні. Наслідки наказу були "знамениті": наші політруки негайно повтікали, куди тільки хто міг, а державний інспектор Запорізького корпусу, Гавришко втік до червоних і, ставши московським охвістям, виступав на суді, під час процесу Шварцбарта (вбивці С. Петлюри), в Парижі, як свідок комуністичної Москви. Той з них, хто хотів підписувати бойові накази, втік одним із перших, разом із екіпажем і парою коней 7-го Синього полку. У той спосіб непотрібно впроваджена в життя Державна Інспектура, безславно закінчила своє існування.

На 12-у і 14-у совєтські армії, що оперували на півдні Правобережної України, сунулася з півдня чорна смертоносна хмара — армія ген. Дензкіна. 12-ого вересня 1919 р., передові її частини захопили Знаменку, а 21-ого вересня — Цвіткове і скерували свій рух в напрямку на Христинівку й Білу Церкву. Численні партизанські загони анархіста Махна й українські повстанські відділи деморалізували своїми нападами запілля й фронтові частини червоних армій.

Опинившись між двома ворожими фронтами — українським і денікінським — і під загрозою моральної деморалізації в стику з махнівцями, штаб 14-ої сов. армії намагається прорвати український фронт. Він плянує знищити 3-тю дивізію, здобути Вапнярськнй залізничний вузол і, прорвавни в той спосіб фронт армії УНР, вийти на її тили. З цією метою, скеровує 58-у сов. дивізію до Вознесенська, а 47-у залишає в Одесі, щоб допомогти 45-ій сов. дивізії та іншим червоним частинам, що все відступали перед 3-ою дивізією.

Під час Вапнярської операції, 3-я Залізна дивізія втратила до 40 % свого бойового складу, 5 легких гармат і 4 гавбиці, що їх підбито ворожим огнем. З її командного складу вибуло двох командирів полків — одного забито, а другого поранено. Поранено одного й забито двох помічників к-ів полків; забито і поранено командирів куренів, сотень, молодших старшин і підстаршин. Найбільші втрати булв в 7-у і 8-у полках. Про загрозливий став 3-ої дивізії була вже мова. Штаб армії УНР нарешті упритомнив собі, що всьому є міра і край. Це стосувалося й до знеможеної в боях 3-ої Залізної дивізії, знищення якої загрожувало загубою цілої нашої армії. У нормальних умовинах, 3-ю дивізію, конче треба було б відтягнуте з фронту в тил і дати їй принаймні два тижні на відпочинок, доповнення свіжими силами, зброєю, амуніцією й на забезпечення одягом, білизною та взуттям, але в тодішніх обставинах усе це було не до виконання.

Відступ 3-ої Залізної дивізії до району села Крижопіль — Вапнярка. Атака Волинської групи ст. Рудниця і ст. Кодима — 30-го серпня 1919 р.

19-ого вересня, до Залізної дивізії прибули похідним порядком на підсилення, з наказу штабу армії, 9-а Залізнична дивізія й 11-та Галицька бриґада. Бойова сила прибулих частка була далеко не тою, що її конче вимагав наш фронт Вапнярського напрямку, щоб переможно ставити чоло значно переважаючому чисельно й збройно ворогові. Штаб Дієвої Армії хутко в цьому переконався… Усе ж, те підсилення підбадьорило всю дивізію.

9-ту Залізничну дивізію зформовано нашвидко з вояків охорони залізниць, під командою полк. Кудрявцева. Вона мала всього 800 вояків і одну батерію. Головним мінусом цієї частини було те, що вона не була ще в боях. Тому, що дивізія була не обстріляна, в мене виникнув був сумнів щодо її боєздатності.. На всякий випадок, я дав їй другорядне завдання: охороняти праве крило дивізії. Мої побоювання незабаром виправдалися, бо, зустрінувшись із якимсь відділом червоних, 9-та Залізнична дивізія не витримала бою й хутко відступила.

11-та Галицька бриґада, під командою молодого енергійного майора Шльосера, робила добре враження. Складалася вона переважно з молодих стрільців (17–18 років), була дбайливо заосмотрена й мала одну батерію. Приємно було дивитися на цих безусих стрільців, але водночас із тим, мимохіть виникала думка щодо їхньої витривалости на полі бою, у відмінних для них умовинах жорстоко-безпощадної війни з московсько-комуністичною армією. Бригада зайняла позицію уступом за лівим крилом 7-го Синього полку, для його забезпечення, 45 і 47 сов. дивізії, зміцнені різними додатковими частинами, перейшли до рішучого контр-наступу проти непереможного до того часу свого ворога. Першу атаку червоної піхоти на 11-у Галицьку бриґаду молоді стрільці відбили, але, коли зараз же після того, їх ааатакувала ворожа кіннота, то нерви недосвідчених у бою з кіннотою стрільців не витримали й вони почали поспішно відступати. На допомогу їм поспішили батерії — їхня й Синього полку. Рясний гарматний вогонь спинив ворожих кіннотників, а тим часом командир бриґади швидко привів своїх стрільців до порядку й бриґада відбила дальші атаки ворога.