Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

Хоч на фронті було неспокійно, то все ж треба було, щоб про встановлення Державної Інспектури поінформував старшин сам Головний Отаман. За його згодою, я скликав збори старшин з найближчих частин дивізії. На зборах старшини вислухали інформації Головного Отамана похмуро, але мовчки. Винятком був к-ир дивізійної гарматної бригади, полк. Г. Чижевський. Цей старий український громадський діяч на Полтавщині, бувший губерніальний комісар Полтавщини і б. міністер уряду УНР, не вптримяв:

"Пане Отамане! Нам не треба політ-комісарів… Серед нас нема й не буде зрадників, але, коли б такий вийнятково знайшовся, то ми самі зліквідуємо його. Наші партійці все шукають зрадників серед кадрових старшин, т. зв. "мартовських українців", себто шукають там, де їх нема, а не там, де вони дійсно є — серед українських соціялістів лівого напрямку. Коли дивізія, після важкого бою, захопила Кам'янець Подільський і один із старшин дивізії зірвав у робітничому клюбі із стіни червоний прапор з серпом і молотом, що залишився після большевиків, то в українському партійному часописі вміщено статтю про контр-революційний настрій в 3-ій дивізії… Коли ж 3-тя дивізія, розбиваючи червоних на шляху свого наступу, висунулася майже на 100 кілометрів від фронту Армії УНР, то в партійних колах почали ширитися інсинуаційні чутки, що наша дивізія спішить на з'єднання з армією Денікіна… І це не перша така провокація. На початку 1919 року, Волохом спровоковано в той спосіб отамана Билбочана і на безпідставний донос цього партійного авантюрника, усунуто з армії заслуженого командира Запорожців. Ми, Пане Отамане, українські старшини, билися проти російських частин Скоропадського, проти поляків, б'ємося тепер проти червоної армії й будемо битися проти білих москалів. З намічених державних інспекторів користи для армії не буде, радше навпаки — вони лише внесуть до армії шкідливий фермент… Найкраще зформувати з цих недозрілих військово, громадсько й політично безробітних партійців — патріотів тилу і дармоїдів — окремий курінь і призначити його до 3-ої дивізії на вишкіл. Ми напевно зробимо з них людей…"

Під час цієї запальної промови полк. Чижевського, похмурі обличчя старшин прояснилися. Як перед тим, старшина мовчки слухала Головного Отамана, так тепер Головний Отаман мовчки вислухав реакцію полк. Чижевського, що відбивала думку всієї 3-ої дивізії. Ввечорі того дня, Головний Отаман від'їхав до Кам'янця Подільського. З того часу, полк. Чижевський був під спеціальним доглядом Державної Інспектури…

Незабаром до дивізії прибули українські політруки, що їх названо державними інспекторами. Майже всі вони були молоді люди, замасковані уніформою на військовиків… У той час в дивізії бракувало уніформи, взуття й білизни. Тепер ми зрозуміли чому саме… Минуле прибулих було нам невідоме. Як пізніше виявилося, всі вони були ставлениками тих чи інших партій. що швендяли по Кам'янці Подільському, уникаючи участи в фронтовій збройній боротьбі. Під час війни армії УНР з армією Денікіна, були окремі виняткові випадки переходу старшин від нас до денікінців, але наші політруки не були в стані запобігти таким випадкам. Як уже згадувалося, в 3-ій дивізії було кількох чужинців, що льояльно виконували свої обов'язки українських старшин. Коли розпочалася була війна з Добровольчою армією, Комдив 3, зрозумівши їх положення, сам звільнив їх, на іхнє бажання, від дальшого виконання тих обов'язків. У 7-му Синьому полку, дуже здібний артилерист і надзвичайно порядна людина, сотник Зуб, не витримав нервового напруження в боротьбі між почуттям обов'язку старшини української армії й почуттям російського патріота і застрелився.

Прибулих до 3-ої дивізії державних інспекторів, в її частинах прийнято коректно, але стримано-холодно. Перш за все, вони всі хотіли мати коня, або окрему повозку. Майже всіх їх відіслано до полкових обозів, чим вони були дуже задоволені, бо мали що їсти, не наражали себе на фронтову небезпеку й нічого не робили, хіба тільки час від часу, щоб задемонструвати свою "державну" діяльність, писали якісь доноси… У Синьому полку, к-ир відправив одного політрука до немуштрової сотні другому дозволив залишитися при штабі полку. Одного дня, цей другий, по прізвищу Григор Шеремет, зажадав, щоб усі бойові накази к-ра полку стверджувалися його підписом, хоч у справах військових був абсолютним профаном. Обурений полк. Вишнівський дав йому рушницю й запропонував завжди бути в ним на фрояті під час боїв і як виявиться, що він щось тямить у керівництві полком і буде тримати себе так, як це належить старшині під обстрілом, або атакою ворога, то тоді він дозволить йому підписувати його бойові накази. Один раз Шеремет таки зарискував, але після того його амбіція підписувати бойові накази відразу зникла…