Олександр Удовиченко - Третя Залізна дивізія

У початках серпня 1919 року, кінний Лубенський полк ізнову скеровано на праве крило 3-ої дивізії. Завданням його було забезпечення того флангу й у випадку наступу переважаючих сил ворога, стримувати його, в міру можливости, ступневим відступом, до часу прибуття підсилення, бо фронт дивізії то стягався, то розтягався до 60 кілометрів.

Після того, як 9-й Стрілецький і кінний Лубенський полки нагнали були страху на червоних, вони відійшли до району ст. Кодима, але між залізницею Вапнярка — Бірзула й Дністром гасав червоний партизанський відділ українського зрадника-запроданця, Криворучка. Цей невеликий відділ — до 150 піхоти і до 60 кіннотників (пізніше він збільшився) — тероризував населення антикомуністичних сіл і заходила потреба його "втихомирити"…

Лубенський полк вирушив із м. Томашпіль, через Моївку, Борівку й м. Грушка, до м. Ямпіль. Мавши штаб полку в Ямполі, висилалися розвідувальні роз'їзди в напрямках на Горячківку, Вербну й Джугастру. Час від часу, лубенці заскочували свого старого "знайомого" Криворучка несподіваною "візитою" в його резиденції — с. Качківці, — що в нім були його кадри й база бандитських нападів.

Після того! як 3-тя дивізія захопила м. Піщанка й с. Дмитрашівка, Лубенський полк, разом із пластунською сотнею й кулементною чотою, перейшли до наступу й зайняли м. Каменка й м. Рашків, що були обсаджені невеликою кількістю охорони червоних. Мавши р. Дністер під боком, лубенці відновили старі знайомства з румунами і за цукор одержували від них так потрібну нам і все недостатню амуніцію.

У другій половині серпня, большевики, прорвавши фронт 9-го Стрілецького полку, на його правому крилі, між ним і 7-им Синім полком, рушили в обхід лівого крила Синіх, загрожуючи ударом у тил 7-го полку. Змушений такою загрозою, заступник к-ира Синього полку, полк. Б. Магеровський (помер на еміграції, в м. Здолбунові, Польща, в 1926 році), залишав здобуте перед тим с. Безштанків і відступай в напрямку на м. Ямпіль. Під час відступу, роз'їзд Синіх зустрів роз'їзд кінного Лубенського полку. Полк. Магеровський, як старший ранґом, обняв команду над обома полками й наказав Лубенському полкові відступити форсовним маршем через м. Каменка до с. Грушка, на з'єднання там із 7-им Синім полком. Лубенський полк був у той час у м. Рашків.

Наскільки раптовим був вимарш Лубенського полку з Рашкова свідчить те, що забули зняти заставу з південної околиці того містечка. На щастя, наслідки були радше комічного характеру. Начальник застави довідався про вихід полку щойно на наступний день. Врятували селяни: негайно запрягли два драбинясті вози, наклали снопів, поклали на них наших пластунів і кулеметника, прикрили їх снопами і за два дні довезли до Ямполя. Замість початкового горя, в полку радість і сміх, а селянам видано по мішку цукру.

Особливо сміялися з одного козака, що його чомусь усі кликали "полковником"… Був він у Пластунській сотні. Кремезний козарлюга, мав біля 30 років, а виглядав на більше, походив із Полтавщини, любив добре поїсти й поспати, від вартн не відмовлявся, але йшов неохоче, мовляв "нехай молодші вартують, а я вже на свій вік настоявся досить"… Любив він оповідати про свої геройські вчинки й, очевидно, чимало додавав, фантазуючи. Колись, хтось вперше назвав його, жартуючи, "полковником", він це охоче прийняв і незабаром увесь полк кликав його, чи казав про нього не інакше, як "наш пан полковник"… Знали про це й старшини і приймали на весело. Наколи, бувало, хтось затримається біля Пластунів і запитає про когось, або про щось, то завжди одержить відповідь: "Запитай у, пана полковника' ", або: "Про це знає тільки, полковник'"…

Хлопці використовували його, коли йшло про їжу, а особливо про молоко. Кажуть до нього: "Пане полковнику! Дістаньте чогось напитись!" І він охоче налагоджує, абитільки не стояти на варті. Отож, цей лубенець "полковник" був у складі застави, що її забуто в Рашкові; він же й був отим зв'язковим, який повідомив заставу про вихід полку, залишивши заставу на призволяще. З полку вернувся він уже переодягнений, на всякий випадок, у селянський одяг. Він же й дядьків "змобілізував", щоб своїми возами рятували забуту заставу. Після щасливого повернення застави, "полковник" став дуже популярним і охоче оповідав про цей випадок, додаючи дещої необізнаним, про свій героїзм.

Згідно з наказом, Лубенський полк, минувши застави Синіх, вирушив до с. Грушка й, виставивши сторожеву охорону, заночував там. Полк. Магеровський поінформував к-ра Лубенського полку про ситуацію, що витворилася після прориву большевиками фронту 3-ої дивізії й виявив йому свій плян: відірватися від ворога, що йде за Синім полком, намагаючись обхідним маневром відрізати його від решти 3-ої дивізії й знищити; втягнути червоних ближче до Ямполя, а потім зробити з ними те, що вони прагнуть вчинити з нами, а саме: обхідним маневром заатакувати нерозумно заглибленого в наше запілля ворога в його тил, змусити його до відступу й тим самим до нашого з'єднання з рештою 3-ої дивізії.