Роман Дашкевич - Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота

Під вечір команда військ видала наказ — усе військо раненько вивантажити з вагонів. Дальший похід на Київ мав іти пішим порядком, а не, як досі, по залізничному шляху.

Большевицькі війська окопалися над річкою Ірпень, щоб там загородити дорогу українським військам у поході на Київ.

Батерія дістала наказ виїхати на позицію — для обстрілу східнього берега ріки Ірпень.

Раненько вивантажено гармати, набійні скрині, коні, кухню і два обозні вози. Все ішло справно, так наче б батерія існувала не два тижні, а бодай рік. Усі старшини, підстаршини і гармаші були на своїх місцях.

Світало, батерія стояла у похідній колоні біля станції. Командантом батерії був сотник Роман Дашкевич [1] Досі не подавано військових ступенів старшин, підстаршин батерії, подавано військові ступені інших старшин: піхоти, команди СС, бо їх ступені були переведені військовими наказами. До Січових Стрільців вступав кожний, як рядовик, без огляду, який військовий ступінь мав в австрійській чи російській армії. По якомусь часі признавано чи назначувано військовий ступінь. По зорганізуванні батерії признано і старшинам батерії військові ступені. Від цього місця будуть подавані військові ступені старшин і підстаршин такі, які дані особи мали у даному часі. ), старшим старшиною (першим офіцером в австрійській армії) по батерії — поручник Михайло Коморовський, командантом передків і запрягу — поручник Михайло Курах, командантом 1-ої чоти — хорунжий Олекса Пилькевич, 2-ої чоти — десятник Петро Кузик, від предків — бунчужний Василь Олеськів, командантом передків 1-ої чоти — вістун Іван Вишневський. Розвідча стежа — під командою старшого десятника Йосипа Вудкевича з двома розвідачами. Батерійна телефонічна стежа, справник, команданти гармат, старшини, підстаршини — усі були на верхових конях. Гармати, набійні скрині були запряжені в три пари коней. Батерія була зорганізована на австрійський лад.

Коли батерія стояла у похідній колоні біля станції Буча, випадково підійшов до батерії Отаман Симон Петлюра, який командував тоді Слобідським Кошем Гайдамаків і мав команду над військом цього відтинку. Залунала команда: „Позір!” — Сотник Дашкевич здав Отаманові звіт. Отаман С. Петлюра побажав успіхів у дальших боях. Батерія рушила у сторону ріки Ірпень.

На ріці Ірпень коло Северенівки большевики укріпилися і зустріли Гайдамаків гарматним і крісовим вогнем. Зав’язався бій. На допомогу Гайдамакам прийшли Січові Стрільці, які почали обходити большевицькі позиції. Батерія СС стала на позицію. Большевицькі війська відступили і більше до Києва не ставили опору. Українські війська рушили вперед — визволяти Золотоверхий Київ.

Було це 1 березня 1918 р. Була вже, незвичайна у цьому часі, вчасна весна. Сонце гріло. Сніги стопилися, тільки де-не-де лежали ще клапті снігу. На небі ні хмарочки. Сонце ясно світило, наче благословило — на Київ!

Ніхто, здається, не чекає так на весну, як вояк на фронті. Зима, морози — дуже дошкулюють воякові. Весь час зими приходиться мерзнути — і вдень, і вночі. Звичайно доводиться в морозну ніч спати у зимних окопах або й під голим небом, де часто сплячого і сніг покриє. Вояк на фронті виглядає весняного сонечка, виглядає тепла весни.

Хоча гармаші досі не спали в окопах, але на заставах доводилося мерзнути і спати на морозі у зимному вагоні коло гармати. Тому гармаші також виглядали, коли загріє весняне сонечко.

Батерія посувалася спершу зі стрілецькою піхотою, потім з кіннотою Гайдамаків.

У гармашів було радісно. Не видержали таки і залунала стрілецька бойова пісня. Затягнули її спершу тихо, а далі голосніше батерійні розвідачі — Будкевич, Мартинів, а далі всі вершники попереду гармат. Батерія їхала обережно, забезпеченим походом, висилаючи вершників уперед і на боки. Коло полудня був відпочинок. Дали коням їсти, а кухня видала обід.

По полудні вершники Гайдамаків повідомили, що з Києва виїхала назустріч українським військам делегація, яка повідомила, що совєтські війська відступили з Києва. Місто вже вільне.

Батерія приспішила похід, щоб ще ввечорі бути в Києві. Серед співу і жартів гармаші побачили золоті бані київських церков.

Цей веселий, зі співом похід був нагородою за велику працю при організації батерії, за всі воєнні труди, мороз. Не часто доводиться людині переживати хвилини вдоволення. Такі хвилини чи години називають деякі, може незаслужено, щастям. У стані такого вдоволення чи може щастя були тоді гармаші. Галичани, ті недавно понижувані, погорджувані полонені, зближалися разом з іншими переможними українськими військами до Києва, як вільні, поважані вояки свого народу. Вони мали в’їхати до столиці України — Києва, як переможці.