Наталія ЯКОВЕНКО - Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

Відразу після анексії руських земель Польщею Казимир III (безумовно, у порозумінні з церковними колами Русі) 1370 р. звернувся до Константинопольського патріарха з проханням про затвердження Галицької митрополії, що утворилася в останній період самостійного існування Галицько-Волинського князівства.

У ситуації з поставленням Галицького митрополита вперше помітна та двоїстість розв'язання руської конфесійної проблеми, яка надалі характеризуватиме польську політику впродовж кількох століть – неспівпадіння позицій, декларованих королівським двором і взагалі світською правлячою елітою, з позиціями вищого католицького духівництва і Рима. Там наприкінці XIV ст. руське церковне питання сприймали як украй просте. Вважалося, що досить на єпископські кафедри, обійняті "схизматиками", посадити католицьких ієрархів, і це автоматично латинізує край. Казимир III, обережний і реалістичний політик, фактично діяв всупереч волі Курії, добиваючись від Константинопольського патріархату відновлення Галицької митрополії.

Відлуння прихованої опозиції польських володарів Римові спостерігаємо і при запровадженні католицьких церковних структур на Русі. Після смерті Казимира III (1370) папська курія знову поставила питання про усунення "схизматиків" з владичих кафедр і заміну їх католиками. Тогочасні правителі Русі Людвік Анжуйський і його намісник Владислав Опольський реалізували іншу, більш реалістичну модель, протегуючи створенню католицьких кафедр, паралельних православним.Так, коли в 1375 р. було видано буллу папи Григорія XI, що проголошувала Галич, Перемишль, Володимир і Холм кафедральними містами, де належить усунути від богослужіння "схизматиків", Владислав Опольський надав Галицькій католицькій єпископії кам'яницю у Львові і ряд маєтків на утримання, фактично санкціонувавши їхнє паралельне співіснування. У такий же спосіб стала реально діючою і Перемишльська католицька кафедра, a Холмська усталилася з 1417 р. при матеріальній підтримці короля Владислава Яґайла. Таким чином, завдяки діям світських правителів католицькі церковні структури були запроваджені не замістьруських, a поручз ними, що свідчило про тверезий політичний розрахунок та розуміння реалій місцевого життя.

На користь того, що королі і світська правляча еліта сприймали Руську церкву без конфесійних упереджень, свідчить ряд королівських привілеїв, виданих їй впродовж XV ст., як, наприклад, імунітетні листи 1407 і 1469 рр. Перемишльській владичій кафедрі, привілей Владислава III 1443 р. на урівняння в правах руського і польського духівництва, привілей 1539 р. галицькому владиці на право юрисдикції над усіма церквами і монастирями єпархії тощо. Однак у щоденній практиці взаємини двох конфесій складалися не так благополучно, як у деклараціях. Зокрема, постійно напруженими лишалися стосунки православних і католиків у великих містах з чисельною перевагою католицького населення, супроводжуючись частими побутовими зіткненнями. Заплющуючи очі на випадки побутової дискримінації, влади ставили Грецьку церкву в нерівноправне становище з Римською. До падіння загального престижу руської віри вело й те, що серед її прихожан ставало все менше і менше заможного панства, не кажучи вже про вищу еліту. Наслідком цього стала виразна диспропорція у матеріальному забезпеченні латинських і руських парафій. Пани-католики (у тому числі й родовиті русини) з ревністю оздоблювали і забезпечували приходські костьоли, на що не могли спромогтися малозаможні православні шляхтичі. I хоча руських церков у цілому й надалі було непорівняно більше, ніж костьолів (наприклад, по селах на середину XVI ст. пропорція перших і других виглядала як 15:1), однак православні храми, зважаючи на немаєтність своїх прихожан, безумовно, поступалися католицьким. Як панівна, Римська церква користувалася також суттєвою матеріальною підтримкою коронованих осіб. При цьому протекційні привілеї та дарчі акти нераз носили не тільки душеспасенний, але й ідеологічний підтекст. Це добре видно, наприклад, з мотивації привілею Владислава Яґайла 1430 р. на урівняння прав Львівської архієпископи з правами Гнєзненської кафедри: як зазначено в документі, церква у Львові зазнає особливих труднощів, діючи поміж схизматиками.