Михайло Горбовий - Гуцули у Визвольній боротьбі

Косівські пластуни пережили й неодноразові арешти свого провідника, обшуки у пластових домівках, пограбування й арешти пластового майна, залякування, дискредитацію, суди і пересуди… І все це, як зазначав з гіркотою Горбовий, за повної байдужості батьків пластунів і галицького громадянства. Зовсім інше ставлення спостеріг він на Закарпатті. Тут батьки цікавилися діяльністю своїх дітей-пластунів і прихильно ставилися до неї. "А треба знати, — писав Горбовий у статті "Чорногорський вітер на Закарпаттю", — що коли я в 1916 р. був тут зі сотнею У.С.С., то населення не мало поняття, що таке читальня "Просвіти", "Січ" чи т. и. Душа радується, бачучи таке осведомления, і то щире, не шабльонове, фалшиве, як у нас. Годиться замітити, що й місцева інтелігенція щиро цікавиться Пластом, узнає його за щось конечне, рідне, а не за чуже, як у нас. Тут можна мати шалені успіхи у праці… Тільки практичних провідників їм дати, а виховається таке покоління, що ніхто й не впізнає населення глухого Закарпаття. Переженуть і Галичан".

Боляче вразила мене стаття Михайла Горбового "Під осуд громадянства". Я навіть постановив її не публікувати, щоб не ятрити душу читача прикладами українського самоідства, коли гідну людину очорнюють. Цього й нині досить. Наші люди чомусь більше довіряють чуткам, ніж фактам. Випадок з Горбовим, на жаль, характерний. Чоловік на очах у всіх чверть століття вірою і правдою служив Батьківщині (і на фронтах, і на полі громадсько-політичному), гідно пройшов неодноразові випробування польськими катівнями, виховав ціле покоління косівської молоді, яка під його впливом залучилася до української громадсько-політичної діяльності і врешті пішла в ОУН… Та виявилося, що ці факти "непереконливі". Переконливішою є брехня. Вона часом і правдоподібніша за правду.

І Горбовий "отримав вдячність" від співгромадян.

Оббріхування болісно ранить, особливо коли йде з боку людей заслужених, які чимало зробили для нашої Батьківщини, патріотичного виховання, пропаганди української культури. Мова тут про керівника "Гуцульського мистецтва" Михайла Куриленка і директора гімназії "Рідна школа" у Станіславі усусуса Степана Глушка… Не хотілося вертатися до цієї історії, але врешті я зрозумів, що з'ясування захищає ім'я дорогої мені людини від наклепів, а значить, я зобов'язаний оприлюднити аргументацію Михайла Горбового. До слова, і Горбового, і Куриленка більшовики "помирили", знищивши обох — за працю в ім'я України.

Ми всі думали, що Українські січові стрільці — це галичани, уродженці Львова, Тернополя, Станіслава і навколишніх сіл. Виявляється, це не зовсім так. До Легіону УСС найбільше зголосилося добровольців-"самохітників" з гуцульських сіл: Брустурів, Річки, Яворова, Космача, Прокурави, Кобаків, Красноїля, Криворівні, Жабйого, чотирьох Березовів… А ще з гуцульських сіл Буковини і Закарпаття. Верховинців розподілили в кожну з восьми сотень новоствореного Легіону.

Михайло Горбовий писав, що 60 % усусусів складали гуцули, наші войовничі горці. Але ж це не прозвучало у воєнній мемуаристиці.

Ось як зображує мешканців гуцульського села Голови дослідник Михайло Ломацький: "Головці, люди горді… дуже гоноровиті. Не дай Боже комусь із них "нарушити гонір" чи чим небуть, яким нерозважним словом "омразити" й понизити. Зараз ішли "в рух" бартки. Головці не "шпасували", боронили свій "гонір", а за його "нарушенє" платили барткою куди попало, пласом, а то і вістрям по голові".

Не дивно, що саме з гуцулів творили пробоєві сотні та пробоєві курені в австрійській та галицькій арміях!

Інформація Горбового допомогла сформулювати тему: гуцули у Визвольній боротьбі. Але, щоб не втопитися у цій малодослідженій — безмеж — но широкій і глибокій — темі, я одразу обмежив її рамцями — спогадами самого Михайла Горбового. Тобто за межами цієї книги залишилася боротьба гуцулів у минулі віки — проти римського поневолення (починаючи від VI століття), народні повстання, зокрема ватажка Мухи в XV столітті та "Руського князя Андрія Барула" в 1491 p., які авторитетний історик Лев Шанковський вважав "гуцульськими підприємствами". Те саме стосується й руху опришків (фактично гуцульських гайдамаків) у XVII–XVIII століттях та участі "горєн" у війську Семена Височана в добу Визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Тоді, 1648 року, на заклик полковника Височана визволитись із "лядського іга" відгукнулося 6 тисяч верховинців. "Шість тисяч воїнів, — зазначав Михайло Ломацький, — це ж майже всі здатні до зброї мужчини тодішньої Гуцульщини й Підгір'я, що були ще рідко в ті часи заселені".