Олена РУСИНА - Україна під татарами і Литвою

За Батия почала оформлятися й улусна структура його держави: вже за часів Карпіні Подніпров'я було поділено між Мауци та Коренцою (Куремсою). Перший кочував на Задніпров'ї, другий – степами Правобережжя. Цей поділ зберігся й надалі: за твердженнями східних авторів, наприкінці XIV ст. останнє становило улус Хурмадая, а Лівобережжя – "область Бек-Ярика".

Монгольське нашестя завдало нищівного удару по історичному життю на Подніпров'ї, однак не зупинило його плину. Щоправда, Карпіні змальовує доволі трагічну картину занепаду Києва, який "був столицею Русі" . За словами допитливого францисканця, це місто, колись "досить велике і багатолюдне", "тепер зведено майже нанівець і там ледве нараховується 200 будинків". Однак у свідки того, що він насправді здійснив свою мандрівку до Каракорума, Плано Карпіні закликає не лише "всіх мешканців Києва, які дали нам провідників і коней" , а на зворотній дорозі "з радістю вийшли нам назустріч, вітаючи нас так, ніби ми воскресли з мертвих", а й "вроцлавських купців, котрі їхали з нами до самого Києва і знали, що ми відбули до землі татар, а також багато інших купців, як з Польщі, так і з Австрії, які прибули до Києва після нашого від'їзду до татар. Свідками є й купці з Константинополя – вони прийшли на Русь через землі татар і жили в Києві в той час, коли ми повернулись із землі татар. Імена цих купців: Мікель Генуезький, а також Бартоломео, Мануїл Венеціансь- /22/ кий, Якуб Реверій з Аккри, Нікколо Пізанський – це значніші. Інші, менш важливі, це: Марк, Генріх, Іоанн Вазій, інший Генріх – Бонадієс, Петро Пасхамі; було ще й багато інших, імена яких нам невідомі" . Цей довгий перелік імен іноземних купців красномовно свідчить про те, що й після навали Київ, за влучним виразом М. Грушевського, "вів далі заграничну торгівлю, певно – не попелом від татарських згарищ" .

До речі, саме авторитетові М. Грушевського значною мірою завдячує своїм існуванням тенденція до мінімізації наслідків Батиєвої навали, що безумовно взяла гору в новітній історіографії. Однак слід мати на увазі, що прагнення науковця заперечити думку про "незвичайно руїнний вплив татарського погрому на українську колонізацію" пояснюється, передусім, тим полемічним запалом, із яким учений намагався спростувати поширені в його часи уявлення про спричинену монгольським нашестям повну зміну населення в Середньому Подніпров'ї, котрі стали живильним середовищем для низки одіозних ідеологем (культуртрегерство Польщі, "перетікання" давньоруської історії в московську тощо).

Обстоюючи думку, що "стара, передтатарська людність задержалася в цілості в лісовому поясі України" та "за лінією лісів" , учений зауважив, що "наша староруська погранична людність взагалі була дуже рухлива, до таких пополохів призвичаєна… і могла завчасно поховатися" , адже "це були люди "Под трубами повиты, под шєломы взлєлєяны", котрим і татарський погром по давніших прецедентах не здавався, мабуть, таким трагічним; щонайбільше, відступали вони в ліси й задержувалися там довше", принаймні, "городи не пустіли по тому татарському погромі" . Що ж до уявлень про "повне спустошення й упадок Подніпров'я" , то вони сформувались у Києві в XVII ст., коли укладачі "Синопсису…" , [6] "Синопсис, или краткоє собраниє от различных лєтописцєв о началє словєнороссийского народа" – складна компіляція історичного змісту, надрукована в Києві у 1674 р. За спостереженнями О. Толочка, становить скорочений виклад українського хронографу з додачею текстів Густинського літопису. спостерігаючи на кожному кроці сліди численних татарських "наїздів" (передусім 1416 і 1482 рр.), "приписали" їх (у буквальному значенні цього слова) Батию.

Цю ідею М. Грушевський запозичив у свого вчителя Володимира Антоновича, котрий запровадив до наукового вжитку твердження, що "загальноприйнятна думка про запустіння Південної Русі не більше, ніж історичний міраж"; початок цього міфу дав "Синопсис…", об'єднавши розсіяні по різних літописах легендарні "нарісти" на подіях 1240 р. у Києві – насправді ж того року хіба що повалилась Десятинна церква, склепіння якої не витримало напору киян. /23/ /24/

Археологічні дослідження Києва унаочнили помилковість цих гадок. Перед ученими постала страхітлива картина Батиєвого погрому. Лише в одній братській могилі, виявленій на території міста, знайдено останки близько 2 тис. киян. Тож, за словами П. Толочка, не слід убачати в писемних звістках про звірства монголів перебільшення очевидців.