Олена РУСИНА: Україна під татарами і Литвою

За свідченням того ж Карпіні, монголи вимагали, щоб підкорені народи "давали їм десяту частку від усього – як від людей, так і від майна". Аналогічна інформація міститься й у пізньому, XVI ст., Воскресенському літописі, згідно з яким татари "приидоша от восточныя страны на Рязанскую зємлю… послаша послы своя… ко князєм рязанским, просящє у них дєсятины во всєм: во князєх, и в людєх, и в конєх".

Джерела підтверджують, що збір данини супроводжувався масовим захопленням людей. У рабство потрапляли як ті, кого зараховували до страшної "людської десятини" (власне, рекрутували до монгольської армії), так і ті, хто був не в змозі розрахуватись у звичайний спосіб – хутром чи зерном. Що ж до "дєсятины во князєх", то це не більше, ніж фігура мови; втім, і можновладці сплатили свою криваву Данину монголам: літописи та синодики рясніють іменами князів, "убиєнных от татар".

Деякі знайшли свою смерть в Орді, куди мусили їздити "на поклон", щоб дістати ярлики на власні княжіння. З-поміж них тільки один – Михайло Всеволодич Чернігівський – отримав "офіційний" ореол мученика: був канонізований як страстотерпець за віру. Згідно з літописами й "Житієм" князя, у 1245 р., коли він прибув до ставки Батия, "прося волости своєя от нєго", той нібито став змушувати його /20/ "поклонитися идолам".Михайло ж, із християнською покорою приймаючи нові політичні реалії, відмовився поступитися своїми релігійними принципами й відповів Батию: "Ащє(оскільки – авт.) Бог нас пєрєдал и власть нашу, грєхов ради наших, во руцє ваши, тєбє кланяємся и чєсть приносим, а закону(вірі – авт.) отцов твоих и твоєму богонєчєстивому повєлєнию нє кланяємся".За це князь був підданий тортурам і вбитий. Така ж доля спіткала і його супутника боярина Федора.

Ця суто агіографічна версія загибелі князя не задовольняє більшість істориків, котрі шукають у діях Батия політичне підґрунтя; власне, вона здавалася сумнівною й деяким із сучасників. Карпіні, зокрема, вважав, що влаштоване Батиєм "випробування віри" мало замаскувати його справжні наміри: у будь-який спосіб звести князя зі світу, щоб опанувати його землі; при цьому францисканець покликався на властиве монголам бажання самим порядкувати на завойованих обширах. Безумовно, італійцю можна закинути схильність до надто широких узагальнень (чи, словами М. Грушевського, до "неоправданої генералізації фактів, що могли траплятись хіба одинично і спорадично" ), однак не слід забувати, що Михайло був не єдиним чернігівським князем, котрий загинув в Орді: майже одночасно там "убиєн бысть от Батыя князь Андрєй Мстиславич",якого Карпіні виводив з "Чернігова, що на Русі".

Очевидно, за бажання в цих фактах можна угледіти натяк на цілеспрямоване "очищення" Чернігівщини від князів, котрих могла заступити монгольська адміністрація; більше того – її представником чи навіть уособленням можна було б вважати татарина Івана Шаїна, який нібито був "посажєн от Батыя на Чєрниговє владєтєлєм",а в 1257 р. перейшов на службу до князя Олега Інгваровича Рязанського. Однак жалувана грамота останнього, яка фіксує цей факт, нині вважається беззаперечним фальсифікатом; що ж до Чернігова, то він і надалі залишався князівським осередком.

Втім, уже за Батиєвих часів у Південній Русі було створено суто монгольську за своєю природою фіскально-адміністративну структуру – баскацьку організацію. Перші відомості про існування цього інституту на теренах України сягають 50-х рр. XIII ст.: літопис фіксує наявність баскака в галицькому Пониззі, в Бакоті. Військові загони на чолі з баскаками збирали данину й здійснювали політичний нагляд за підпорядкованими їм територіями. Система баскацтва передбачала створення на підлеглих Орді землях укріплених поселень – осередків татарської воєнно-служилої людності; про існування одного з таких містечок, мабуть, нагадує село Батиєве на Київщині, /21/відоме з документів литовської доби. [5] Принагідно вкажемо на існування досить пізньої усної традиції, пов'язаної з іменем Батия, яка вважається зразком народного тлумачення власної минувшини. Це – легенда про Батия-богатиря, записана в 70-х рр. XIX ст. поблизу Кременчука, що її появу відомий філолог Ф. Сушицький відносив до XVII ст. Згідно з цим переказом, Батий був не татарином, а звичайним кріпаком, котрий працював на Лавру. Дізнавшись, завдяки пророцтву, про його велику будучність, печерський архімандрит дав йому вольну; той пішов до бусурман і став їхнім царем. Пам'ятаючи прикрощі, яких йому завдавали на батьківщині, Батий повернувся, щоб завоювати Київ. Зруйнувавши Св. Софію й Десятинну церкву, він хотів було спалити Лавру, однак ченці показали завойовнику відбиток його власної руки, умоченої в золоте чорнило – "квиток", узятий раніше архімандритом, щоб убезпечити Лавру від майбутнього погрому. Змушений дотримуватися даного колись слова, Батий луснув від люті. Можливо, з плином часу населення цих невеликих стратегічних пунктів, асимілюючись, еволюціонувало в так званих "слуг ординських" – дрібних бояр, чиї обов'язки полягали в супроводженні до Орди послів та гінців великого князя литовського; таке припущення великою мірою пояснює існування значних контингентів цієї категорії слуг навіть у досить віддалених від традиційних шляхів до Орди районах України.