Владислав Карнацевич - Битва під Конотопом. 1659

Відхід татар був знаком для гетьмана, що військова кампанія завершується. Потребували передиху і полковники. Виговський спочатку відпустив до Переяслава Т. Цецюру, а згодом і інші його колеги та їх козаки потягнулися до домівок. Врешті-решт і сам гетьман направився до Чигирина на правий берег Дніпра. Поляки на чолі з Немиричем вирушили до квартир у Ніжині, Чигирині, Переяславі. Війна з Росією, таким чином, закінчилася перемогою гетьмана, хоча перемога ця не була повною, бо в руках опозиційних Виговському сил залишалися Київ, Гадяч та декілька інших міст. Московія була вимушена відвести з території України своє військо, а з другої половини липня царський уряд почав переговори з Чигирином стосовно місця майбутнього з'їзду для мирного вирішення всіх проблем. Що стосується подій в Білорусії, де весь цей час теж велись бойові дії, то там козаки все ж таки зазнали поразки.

Ми вже не раз говорили про те, що політика Виговського, як і сам гетьман, не користувалися великою популярністю і любов'ю в народі і серед козацтва. Тому й вийшло, що перемога під Конотопом хоч і змусила росіян на деякий час залишити Україну, але не змінила ставлення до гетьмана серед його співвітчизників. По-перше, здобута вона була з допомогою, а то й головним чином діями татар, які не втрачали шансу покочувати і пограбувати. Як Виговський не запевнював у своїх листах, що татари ніякої шкоди населенню не роблять, це викликає дуже і дуже велику підозру. По-друге, чи не більше враження мали не його успіхи під Конотопом, а його дії роком раніш під Полтавою. Нарешті, дуже важко Виговському було позбавитися ярлика «зрадника православних» через не тільки схильність до кримського хана, а і Гадяцького трактату з Польщею, що набув широкої відомості. Якщо політики і можуть швидко змінювати зовнішні орієнтири, то масам це робити набагато складніше. Завзято змагаючись з Річчю Посполитою за свою волю і релігію на протязі майже десяти років, мешканці України не хотіли і чути про союз з ляхами. Особливо ті з них, які підбурювалися московською і запорозькою агітацією — тобто, лівобережні. Навряд чи багато хто з них ретельно вивчав умови Гадяцького договору. А якщо і вивчав, то він міг побачити там зверхність польського короля і суттєве скорочення реєстру (великий привіт чисельним козакам, що перебували на службі у гетьмана Виговського і мали тепер перспективу втратити козацький статус). А ще він бачив польські залоги, які знов з'явилися в українських містах. Все це призвело до того, що Виговський остаточно втратив будь-яку опору серед українців.

Однак дехто з істориків стверджує, що падіння Івана Виговського сталося не через масове народне повстання, а через незадоволення його старшини. Полковники і вищі посадовці після Конотопа одержали новий варіант Гадяцької угоди, яку ратифікував польський сейм. Як ми вже говорили, поляки внесли в текст корективи на свою користь, вольностей козаків поменшало. Саме це розлютило верхівку козацької держави. Не слід відкидати і інші причини перевороту. І альтернативний гетьман Безпалий, і російські представники (лідерство в цьому взяв на себе воєвода Шереметєв) продовжували агітувати проти Виговського. Від Москви вони одержали дозвіл дещо обіцяти полковникам. Розуміли, ймовірно, старшини і непопулярність політики Виговського. Чи не вирішили вони врятувати самих себе від народного гніву через «здачу» свого ватажка, який таким чином був оголошений чи не єдиним винуватцем в польських зв'язках? Нарешті, далися взнаки і амбіції авторитетних козаків. Іван Виговський цілком природно не мав тієї харизми і сили, що були у Богдана Хмельницького. Тому його спроби посилити свою владу неминуче повинні були наштовхнутися на спротив опозиції, що сама бажала більше влади. В тому числі — у вигляді булави. Все ж таки Україна не була монархією, а демократичні засади потребують довшого розвитку.

Отже, у вересні-жовтні 1659 року проти гетьмана вже ведеться відкрита боротьба багатьма козацькими чинами. Від Виговського відвернувся Іван Богун, на півдні виступив славетний лідер запорожців Іван Сірко — принциповий ворог кримських татар, а як слід — усіх, хто з ними дружить. До бунту вдаються мешканці деяких міст і сіл. Жертвою такого повстання пав соратник гетьмана Юрій Немирич, якого селяни зарубали біля села Свидовця Козелецького повіту. Змову проти Виговського організують претенденти на гетьманські клейноди — полковники Т. Цецюра, В. Золотаренко, Я. Сомко. На той момент переяславський полковник Цецюра грав між ними провідну роль. Вже ЗО серпня Шереметєв доповідав цареві, що полковники били чолом і присягнули. Серед старшини шириться думка, що Виговського потрібно замінити на Юрія Хмельницького, який поступово залишається єдиним претендентом. До нього переходить навіть брат Івана Євстахійовича Данило, який був одружений на сестрі Юрія. Розуміючи небезпечне становище гетьмана, свій захист запропонував йому О. Потоцький. Виговський погодився переїхати з Чигирина до нього в обоз, що був розташований в Гребінках неподалік від Білої Церкви. Незабаром більшість полків були вже готові підтримати молодшого Хмельницького. 10 тисяч чоловік зібрались біля нього в Германівці.