Владислав Карнацевич - Битва під Конотопом. 1659

Герой цього року Григорій Гуляницький нарешті був вільний, облога Конотопа завершилася, і полковник одержав дозвіл повернутися до себе в Ніжин. З ним залишалося дві тисячі козаків. Виговський був дуже задоволений перемогою і говорив, що государевих людей побив не він гетьман, побила їх сила Божа, так як писано: «Не хвалися сильний силою своєю, ні багатий багатством своїм, ні мудрий мудрістю своєю».

Стосовно дій Виговського після Конотопської перемоги влітку-восени 1659 року проситься аналогія з поведінкою великого Ганнібала після вражаючої перемоги над римлянами під Каннами. Тоді багато хто очікував стрімкого маршу карфагенського воєначальника на Рим, але Ганнібал розсудив інакше, що примусило одного з його соратників вимовити: «Ти вмієш вигравати битви, але не вмієш вигравати війни!» Не варто порівнювати гетьмана з геніальним Ганнібалом за талантом полководця, але з точки зору царського уряду ситуація для Москви складалася дуже небезпечна. Про це відомо зі слів видатного російського історика С. Соловйова. Ось як він передає атмосферу паніки, що охопила російську столицю: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні по государеву указу люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль». Свідчення Соловйова підтверджується документально, але відомий нам наказ про створення земляних укріплень столиці цар видав 4 серпня — через місяць після Конотопської битви. Того ж місяця він розіслав по головних монастирях навколо Москви своїх воєвод. Все вказує на те, що в Москві справді побоювались нападу на місто — скоріш за все з боку татар, а не гетьмана Виговського. Ще 5 липня (коли Трубецькой тільки підходив до Путивля), царський уряд оголосив новий набір до армії даточних людей, поширений на нові категорії населення. Князь Долгорукий в Калузі одержує наказ вирушити на допомогу казанському намісникові. На початку серпня Трубецькой одержав наказ стати обозом між Путивлем і Севськом «і укріпившись валом земляним, оберігати великого государя українні міста від татар і черкес».

Цікаві відомості про ситуацію в Москві містяться в згаданому щоденникові шведа А. Мюллера. За його свідченням, шведським посланцям взагалі заборонили виходити в місто, щоб вони не почули про втрати росіян у війні з гетьманом і татарами. До того ж іноземці могли побачити (і передати своєму урядові) залишки війська, чисельних ранених. В останній день переговорів зі шведами, 7 липня, Москва навіть пішла на звільнення всіх шведських полонених і в той же день дорога на Москву була забита людьми. Тобто, Конотопська перемога Виговського мала вплив на зовнішню політику Московії щодо третіх держав.

Продовжуючи розмову про наслідки, які мала битва для Росії, скажемо, що незабаром після Конотопа дворянська помісна кіннота зникає як рід військ. З 1661 року ми більше не зустрічаємо її на театрі воєнних дій між Польщею і Московією, в наступних війнах з Туреччиною та Кримом приймали участь лише незначні частини цієї кавалерії. З розповсюдженням і удосконаленням артилерії і ручної вогнепальної зброї головною силою європейських армій ставала не феодальна кіннота, а піхота. Збільшення ж кількості піхотинців-мушкетерів викликало необхідність розвитку тактичних прийомів на полі бою. Нові піхотні полки потрібно було навчати «ратному строю» — одноманітним способам стрільби, прийомам з піками, маршу в тісному строю і т. д. Нове військо повинно було відрізнятися від старого дисципліною. Поряд з піхотними новими полками виникли такі роди військ як рейтари — кавалеристи, озброєні і вогнепальною зброєю, і драгуни — змішаний рід військ, які могли битися як у кінному, так і в пішому строю. Рейтар і драгун ми бачили і у складі військ Пожарського під Сосновкою в 1659 році.