Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

17 жовтня 1659 року в Переяславі Юрій Хмельницький під тиском князя Трубецького (в оточенні його численних військ) підписав новий договір з Росією (Переяславські статті, або «14 статей»). Серед умов нового договору були й такі, що зобов’язували Ю. Хмельницького до видачі цареві всіх Виговських. Після Данила вдалося арештувати ще трьох родичів колишнього гетьмана — троюрідного брата, овруцького полковника Василя, двоюрідного брата Юрія та племінника Іллю, які почали служити Івану Виговському лише після Гадяцького трактату. 22 вересня 1659 року в тяжких кайданах їх вислали з Києва до Москви, а звідти у Тобольськ. Там за дозвіл звільнити їх від кайданів було бито батогами і знято з посади місцевого жителя, українського шляхтича Г. Костелецького. Юрій та Ілля Виговські були заслані потім до Якутська, де вони, очевидно, й закінчили своє життя.

Колишній гетьман через Хмільник і Полонне відступив у кінці 1659 року до Степані й Дубію. Звідти він 15 січня 1659 року повідомив короля про те, що Богун, Сірко, Зеленський, Гоголь і Багно зі своїми полками напали на Бар, де знаходилася залога прихильника Виговського — Проскури. Місто було взято, але замок вистояв, хоч Проскура при цьому загинув. Утративши близько чотирьох тисяч війська, Богун і Сірко відступили. У лютому 1660 року Виговський спробував узяти реванш і вибити подільського полковника О. Гоголя з Могилева–Подільського, але, очевидно, без успіху. Врешті він осів на українських землях, що тоді перебували під владою Речі Посполитої, бо повернення на Гетьманщину для нього було рівнозначне смерті. Щоправда, у травні 1662 року він провадить якісь секретні переговори з Юрієм Хмельницьким, можливо, з приводу повернення.

Ян–Казимир, цінуючи Виговського як впливову в Україні особу та ініціатора Гадяцького трактату, надав йому Барське староство та Київське воєводство. Останній титул був ефемерний, але давав звання сенатора Речі Посполитої. Місто Бар на Поділлі стало місцем постійного мешкання Виговського. У 1662 році Виговський побував у Львові разом з Ю. Любомирським, коронним маршалом, відомим польським воєначальником. Про цю подію свідчить львівський мемуарист М. Голинський, який навів також стислий опис зовнішності колишнього гетьмана: «Людина висока, ніс великий, борода жовта». З інших джерел відомо, що Виговський того ж року записався до Львівського православного братства.

Але незабаром відносно мирному життю Виговського прийшов край.

На той час гетьманська Україна розкололася на дві частини (Правобережну та Лівобережну), кожна з яких була відповідно автономною областю в складі Росії та Речі Посполитої і мала свого гетьмана. На Правобережній Україні гетьманом у 1662—1665 роках був Павло Тетеря, «швагер» Виговського, який одружився з удовою його брата Данила. Незважаючи на родинні зв’язки, на те, що обидва були визначними сподвижниками Богдана Хмельницького, відносини між Виговським і Тетерею в цей період значно загострилися. Саме в цей час відбувся невдалий похід Яна–Казимира на Лівобережну Україну, коли частина козацької старшини вирішила виступити проти короля. Після закінчення походу на Правобережній Україні вибухнуло потужне повстання проти Речі Посполитої та гетьмана Тетері, яке очолював Дмитро Сулимка. В цьому повстанні брали участь С. Височан, І. Сірко, Скидан та ін. Проти повсталих виступило польське військо, кероване полковником Себастіяном Маховським, але повсталі змусили його відступити і засісти у Білій Церкві. Самі ж повсталі на чолі з Сулимкою оволоділи Лисинкою й Ставищами на Київщині. Однак на допомогу Маховському прийшов Тетеря з підлеглими йому козаками. Вони розірвали кільце облоги, Сулимка відступив, а потім його загони було розбито під Рокитною, де отаман і загинув. І хоча Виговський не втручався у військові дії, які розгорнулися на Правобережжі, та коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то перед стратою він свідчив, що Виговський був «мотором всіх нинішніх бунтів».

П. Тетеря написав листа королю, в якому підтримав звинувачення проти Виговського, що той нібито був організатором повстання на Правобережжі проти Польщі, таємним прибічником московського царя, і додав, що Виговський, мовляв, є спільником Сірка. Король не повірив Тетері й написав Виговському прихильного листа, в якому просив його придушити повстання. Тетеря сфальсифікував документи на підтвердження безпідставних звинувачень колишнього гетьмана України й розіслав повсюди листи. Крім того, він заручився підтримкою Маховського. Разом вони вирішили знищити Виговського. Треба зауважити, що в минулому Виговський зробив добро полковникові Маховському — викупив із неволі двох його небожів.