Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Основою полків залишалася піхота — найбоєздатніша і прославлена частина війська (пригадаймо, наприклад, її дії під Хотином у 1621 році). Одначе в роки Визвольної війни з ініціативи гетьмана була створена козацька кіннота, яка вже у 1649–му, 1651–му і наступні роки успішно змагалася з шляхетською кіннотою. У складі повстанської армії була також артилерія. Так, відомо, що уже в 1648 році лише в Чигирині нараховувалося 74 гармати різних калібрів — од невеличких до облогових. Очолював козацьку артилерію генеральний обозний. Треба також наголосити, що до складу діючої армії входили підрозділи розвідки, фортифікаційної, прикордонної та сторожової служб У козацькому війську існувала струнка система поділу на полки, сотні й десятки. У ході війни засвоювався попередній досвід і вироблялись нові елементи ведення бою з противником. Добре зарекомендувало себе спорудження так званого табору. Сучасники зазначали, наприклад, що у «козаків такий звичай на війні, що кожний, їдучи верхи, має запряжений малий віз із харчами, і в поході ці вози їдуть з двох боків, а посередині піше військо, і в разі необхідності ці вози служать їм за шанці; завдяки цим возам вони дуже сильні, і про них кажуть, що нема на світі війська, яке вміло б краще споруджувати шанці, ніж козаки». Зокрема, доцільність використання табору показали бої під Старокостянтиновом у липні 1648 року, Білою Церквою у 1651 році та ін.

З часом Б. Хмельницький відмовився від застарілих тактичних прийомів (наприклад, воєнних дій лише влітку) і використовував нові елементи при підготовці, а головне — при здійсненні своїх стратегічних задумів. Гетьман рішуче відмовився від оборонної тактики бою, яка широко застосовувалася в часи козацьких повстань 30–х років XVII століття. Перші ж бої довели, що най- пильнішу увагу треба приділяти розробці й реалізації наступальних операцій, а головний удар спрямовувати на знищення основних сил противника. Керівник Визвольної війни вважав недоцільним відводити значні сили на облогу фортець, а зосереджувався на розв’язанні головних завдань. Як показали події війни, ця тактика повністю виправдала себе. Згадаймо, скажімо, битву під Пилявцями чи бої під Зборовом, коли, не відволікаючись на другорядні справи, гетьман розгромив основні сили противника. Цікаво, що й надалі Б. Хмельницький продовжував дотримуватися цієї тактичної лінії.

Разом з тим Б. Хмельницький і його соратники широко використовували звичні їм уже партизанські методи боротьби. Відомо, що Максим Кривоніс, багато разів застосовуючи їх, досяг блискучих результатів у справі визволення українських земель і знищенні живої сили ворога.

Безумовно, вершиною полководницької майстерності гетьмана справедливо вважається битва під Батогом на березі Південного Бугу. У дводенній битві (22–23 травня 1651 року), виконуючи стратегічний задум гетьмана, українська армія, підтримана татарською кіннотою, вщент розгромила 30–тисячне військо противника. Сучасники мали всі підстави порівнювати цей бій з битвою карфагенянина Ганнібала й римських легіонів під Каннами у 216 році до н. е. Крім воєнних, не менш важливими були політичні наслідки подій під Батогом. По суті, тоді втратили своє значення умови Білоцерківського договору 1651 року і більша частина України знову була визволена від польського панування. Треба підкреслити ще один бік діяльності Хмельницького–полководця. Без особливого перебільшення можна стверджувати, що він зібрав блискучу когорту полковників–однодумців, які збагатили народне воєнне мистецтво. В першу чергу — це вже згадувані чигиринський полковник Федір Вишняк, кропивнянський полковник Філон Джалій, військовий обозний Іван Чернята. Уже в перші місяці Визвольної війни висунулась нова плеяда талановитих полководців — Максим Кривоніс, Данило Нечай, Мартин Небаба, Іван Богун, Іван Золотаренко та багато інших. Кожний із них зокрема збагатив практику ведення воєнних дій. Разом же вони складали чудову плеяду народних полководців, що військовим талантом переважали воєначальників Речі Посполитої.

На кінець 1648 року, внаслідок вирішальних перемог козацьких військ під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, величезна територія України від Запорозької Січі на півдні до Стародуба і Новгорода–Сіверського на півночі була звільнена від польського панування. Королівська адміністрація була ліквідована також на Правобережній Україні та в Галичині. В цих умовах на перше місце висунулося питання про створення нових органів влади. В той час це було важке і непросте завдання. Але саме життя підказало шляхи його розв’язання. В основу перетворень, що здійснювалися в Україні, було покладено традиції Запорозької Січі. Вся територія звільнених українських земель розділялася на полки й сотні, які водночас ставали й адміністративними, і військовими одиницями. Формально вся повнота влади належала загальновійськовій раді. Але з часом, зі зміцненням влади козацької старшини, всі головні питання життя Війська Запорозького, як правило, почала розв’язувати більш вузька старшинська рада. До її компетенції входили військово–політичні питання, здійснення адміністративних перетворень, ведення господарських справ, зовнішньополітичні відносини.