Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Сучасники знали Богдана як турботливого батька, що пестив своїх дітей і гостро переживав їхні невдачі, переймався проблемами їхньої освіти та особистого життя. З трьох вищезгаданих синів історія реально знає двох — занадто ідеалізованого Тимоша (народився 1632 або 1635 року в Суботові) і, переважно засудженого істориками, Юрія (1640–1642 року народження).

Тиміш, ідеалізований лицар багатьох українських істориків, насправді був людиною з дуже неврівноваженою психікою. Незважаючи на те, що Богдан дуже любив свого старшого сина і бачив у ньому свого наступника на гетьманській посаді, він виховував його в спартанському дусі. Очевидці відзначали, що, прагнучи наставити свого молодшого нащадка на «путь істини», старший Хмельницький «наказав прив’язати його до гармати і міцно бити, поки той не поклявся йому, що буде добрим, статечним, і тільки потім наказав відкувати його. Часто Хмельницький за шаблю хапався, так що [Тиміш] не хоче потрапляти йому на очі».

Те, що Богдан пов’язував зі старшим сином династичні проекти, не підлягає сумніву. Шлюб Тимоша з Розандою (Роксандою), дочкою молдавського господаря Василє Лупула, зорганізований під тиском збройної сили в Яссах 1652 року, доводить ці династичні плани цілком переконливо. Далекоглядна політична комбінація цього шлюбу полягала не лише у претендуванні Тимоша на молдавський трон, а й у спробі поєднання — шляхом посвоячення — з фактичним правителем Литви, великим литовським гетьманом Янушем Радвілою (Радивілом), що у 1645 році одружився зі старшою сестрою Розанди Оленою.

Між Тимошем і Розандою не існувало та й, власне, не могло існувати палкої пристрасті. Вперше український гетьман заявив молдавському господарю про свій намір одружити Тимоша з Розандою восени 1650 року. Однак вже призначений шлюб Тимоша і Розанди так і не відбувся: молдавський господар, котрий не дуже–то й прагнув виконувати свою обіцянку, відіслав Розанду до своєї старшої доньки, під захист литовського гетьмана Януша Радзивілла; згодом доньку було припроваджено до Стамбула, після чого Розанда два наступних роки свого життя провела у вже звичному для неї султанському палаці. Здобути волю їй поталанило лише в 1652 році, після чергового палацового перевороту. Ось тоді знову й виринула справа її одруження з Тимошем Хмельницьким.

Цікаво, що цього разу перейти дорогу гетьманичу виявив бажання польний гетьман і чернігівський воєвода Мартин Калиновський. Гетьман Калиновський заявляв про свої наміри будь–шо не допустити одруження «хлопа» з молдавською княжною. Про свою готовність взяти участь у «романтичному поході», що проходив під гаслом «боронити прекрасну князівну і не допустити, аби вона, обминувши Потоцьких, Вишневецьких і Калиновських, потрапила в руки дикого, неотесаного козака», з юнацьким запалом заявила мало не вся шляхетська молодь Корони Польської та Великого князівства Литовського. Після страшного погрому козаків минулого року під Берестечком прилучитися до походу виявили бажання й чимало досвідчених воїнів. Якби ж вони знали, чим закінчиться цей похід…

Сиву голову невдахи–залицяльника до намету українського гетьмана принесли наткнуту на наконечник списа. Разом з Мартином Калиновським під Батогом безславно закінчила своє життя й переважна більшість учасників цього «романтичного походу». Шлях до Молдавії перед Тимошем було відкрито.

Весілля домни Розанди та гетьманича Тимоша в Яссах відсвяткували наприкінці літа 1652 року. І хоча воно було обставлене з меншою пишністю, ніж урочистості з нагоди одруження домни Олени і князя Януша, все ж його розмах справив неабияке враження на сучасників. Назустріч гетьманичу Василє Лупул виїхав в оточенні найтитулованіших молдавських бояр і в супроводі восьми тисяч війська. При цьому сам господар, за словами очевидців, «їхав як монарх, велич якого не можна передати словами».

А у вересні Богдан організував урочисту зустріч молодятам у Чигирині. Тут, у пишно прибраній резиденції гетьмана, у святкуванні цієї події, згідно з попередньою домовленістю, повинен був узяти участь і союзник Хмельницького — кримський хан Іслам–Гірей. Проте з невідомих причин кримський «цар» до Чигирина не прибув. Та якби лише одне це заважало домні Розанді насолоджуватися щастям подружнього життя…

Тогочасний найпопулярніший у Європі часопис «Gazette de France» у випуску від 15 листопада 1652 року інформував своїх читачів, що «відразу після весілля син генерала Хмельницького, Тиміш, двічі бив свою молоду дружину, дочку молдавського князя, дорікаючи їй за теплі стосунки з великим візиром, коли вона була заручницею в гаремі й з ласки візира сподівалася дістати волю». Якщо вірити чуткам, які поширювалися тоді в Україні й за її межами, розчарування Тимоша викликали також і весільні подарунки його тестя, про фантастичні багатства котрого в Європі складали цілі легенди. Та де ж ті хвалені східні щедроти Лупула? Невже оті дві тисячі талярів і стільки ж червоних золотих, вручених зятю?