Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

У 1717 році небіж Мазепи, його довірена особа, Андрій Войнаровський на допиті в російській в’язниці зізнавався, що Дольська справді обіцяла дядькові вийти за нього заміж. Подібного роду чутки ширилися в цей час як у Польщі, так і в Україні. А відомий французький письменник та історик Проспер Меріме стверджував, що гетьман, незважаючи на свої п’ятдесят вісім років, не лише палко покохав княгиню, а запалав бажанням здобути для неї — витонченої аристократки і природженої правительки — не мало не багато, а справжнісінький європейський трон. І буцімто саме це стало одним з головних спонукальних мотивів політичної діяльності Мазепи, який, врешті–решт, і привів його до табору шведського короля Карла XII.

А чи, бува, не є весь цей роман ще однією вигадкою, штучно приліпленою до біографії гетьмана? Аби спробувати відповісти на ці питання, потрібно бодай побіжно зупинитися на особі самої княгині Дольської.

Княгиня Анна, донька львівського стольника Кшиштофа Ходоровського та Катаржини Яблоновської, народилася на Галичині близько 1663 року, тобто на час зустрічі з українським гетьманом на початку XVIII століття їй було близько сорока. До цього часу вона встигла вже двічі вийти заміж. Коли їй було десь п’ятнадцять, вона стала дружиною старшого від себе на тридцять років белзького воєводи князя Костянтина Вишневецького, близького свояка сумнозвісного в Україні князя Яреми Вишневецького. Після десяти років подружнього житгя, влітку 1686 року, князь Костянтин помер, залишивши своїй, усе ще доволі юній, вдові трьох дітей і багатий спадок.

Великі маєтності та навдивовижу гарна врода не дали змоги княгині Анні довго залишатися вдовою. Вже в 1689 році вона вдруге виходить заміж. Цього разу за ще одного нащадка руських князів — великого маршалка литовського Яна–Карла Дольського. Будучи близьким приятелем польського короля Яна III Собєського, Дольський відігравав помітну роль у тогочасному політичному житті Речі Посполитої. Завдяки зв’язкам чоловіка княгиня Анна дуже швидко досконало опановує хитрощі придворного життя і стає доволі впливовою особою в Бельведерському палаці Варшави.

Однак подружнє щастя молодят тривало недовго. За кілька років Ян–Карл Дольський помер, а ще трохи згодом залишила цей світ і їхня спільна дитина. Тридцятилітня Анна Ходоровська–Вишневецька–Дольська знову залишилася вдовою.

І хоч і цього разу врода княгині не потьмяніла, а багатство після смерті другого чоловіка ще збільшилося, з невідомих нам причин вона не стала втретє виходити заміж, спрямувавши свою невичерпну енергію та впливові придворні зв’язки на те, аби вивести в люди своїх синів від першого шлюбу. Насамперед, княгиня власноруч розробила для них маршрут освітньої подорожі Європою, використовуючи власні зв’язки, познайомила їх з Папою Римським і католицькими кардиналами, ввела у вище світське товариство Речі Посполитої.

По завершенні ж навчання, незважаючи на відсутність у Януша та Михайла Вишневецьких якихось особливих здібностей, через своїх впливових друзів при королівському дворі княгиня Анна забезпечила умови для успішного проходження синами щаблів службової кар’єри. І дуже швидко Януш уже обіймав уряд краківського воєводи, а Михайло — віденського, та крім того ще отримав булаву великого литовського гетьмана.

Ось у такий спосіб праця княгині Анни дала вагомі результати, а заодно — змогу їй самій, жінці енергійній і вольовій, уже використовуючи високе становище своїх синів, ще більше впливати на політичне життя Речі Посполитої.

Восени 1705 року у молодшого сина Януша народилася донька, і він запросив українського гетьмана, аби той, незважаючи на різницю віросповідання, став її хрещеним батьком. Під час урочистостей з цього приводу, організованих у маєтку Вишневецьких у Білій Криниці, що під Дубно, Іван Степанович відніс немовля до Хреста разом зі щасливою бабусею, княгинею Дольською. Як Іванові Степановичу, так і Анні Дольській, за спогадами сучасників, був притаманний незбагненний дар уже під час першої зустрічі причаровувати своїх співрозмовників. Важко сказати, чиї здібності цього разу виявилися сильнішими, але, поза всяким сумнівом, зустріч не пройшла марно, і вони не залишилися байдужими одне до одного. Довірена особа гетьмана, генеральний писар в уряді Мазепи Пилип Орлик свідчив, що український правитель мав з княгинею численні зустрічі, які проходили «і вдень, і вночі». А ось ще один член уряду, генеральний суддя Василь Кочубей у своєму доносі, поданому на гетьмана в Москву, повідомляв царя, що Мазепа, немов причарований, невідступно слідував за польською шляхтянкою, безперервно ведучи з нею бесіди — і в будинку князя Януша, і під час спільних прогулянок.