Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Ян Пасек, який поєднував у своїх спогадах правду з фантастичними вигадками та був, за висновком польського літературознавця О. Брюкнера, «неймовірним брехуном», вирішив погамувати свою образу на Івана Мазепу — «з ніг до голови козака» (у Варшаві це звучало зневажливо), вдавшись до літературної помсти. Під його пером народилася зневажлива оповідка про любовну пригоду покойового з дружиною польського шляхтича Фальбовського. Автор не шкодує сатиричних фарб, щоб знеславити свого недавнього кривдника. За версією Пасека, Іван Мазепа потаємно вчащав до дружини його сусіда на Волині. Граф Фальбовський викрив ці стосунки. Він, «роздягнувши Мазепу догола, посадив його лицем до хвоста, а задом до конячої голови на його власного коня, знявши з того кульбаку. Руки зв’язали ззаду, а ноги підв’язали під черево коня… як прудкий і переляканий кінь від страху і болю летів наосліп, куди його ноги несли, аж перебіг ті хащі. [Фальбовський] затримав тих його двох чи трьох прибічних, що їхали [з Мазепою], щоб не було кому його рятувати. [Добравшись додому, Мазепа], увесь змерзлий, припав до воріт і гукнув: «Сторожу!» Сторож, пізнавши голос, відчинив [ворота], але, побачивши опудало, знов зачинив їх і втік. Мазепа викликав усіх із двору. [Люди] заглядали через ворота, хрестилися. Він заявив, що це справді їхній пан. Вони не вірили. Ледве його пустили, коли вже, пошмаганий і змерзлий, майже не міг говорити».

Те, що Пасек користувався якоюсь пліткою або, найвірогідніше, сам створив «образ людини, покараної за допомогою коня», не підлягає сумніву. Ян Пасек жив до 1701 року (народився у 1636). Отже, йому муляло гетьманство Івана Мазепи, а тому свої тенденційні спогади та недоброзичливі згадки про свого недруга він міг поширювати у своєму оточенні. Не випадково поголос про амурні справи майбутнього гетьмана ходив у варшавських колах. Французький посол при Карлові XII та королю Станіславові Лещинському Жак Луї д’Уссон, маркіз де Бонак, наприклад, зазначив у власних мемуарах: «Мазепа упадав біля однієї дами високого походження. Чоловік цієї дами, помітивши їхні стосунки, попередив Мазепу, щоб той припинив свої візити, але Мазепа не зважав на його попередження, і ревнивець помстився за свою ганьбу. Він звелів роздягнути Мазепу догола, намастити його медом та обсипати пір’ям. Потім його прив’язали до коня і відпустили на волю. Сором, якого зазнав Мазепа, не дозволив йому повернутися додому й показатися перед своїми друзями. Він поспішив в Україну».

Наприкінці XIX століття історик І. Каманін знайшов в архівах своєрідне спростування викладених вище версій життя гетьмана. Це справа 1663 року про розлучення володимирського судці Яна Загоровського та його молодої дружини Олени, в якої він знайшов чимало поцарунків оц Мазепи. Ясна річ, що такого факту для розлучення було замало, а тому ревнивий чоловік звинуватив дружину та її залицяльника мало не в замахові на власне життя. Мазепа тоді не був засуджений, тож з цього випливає простий висновок: доказів Загоровський не мав. Володимирський судця, щоб виграти майновий процес, звинуватив дружину також у любовних зв’язках із князем Дмитром Вишневецьким, якимсь Убишем та іншими.

Взагалі сумнівно, що цей загалом типовий «нормальний шлюборозлучний процес» ліг в основу спогадів Яна Пасека, бо, мовляв, випадок, про який він говорить, «очевидно, був скандалом на всю Польщу». Зауважимо на це, що гіперболізовану скандальність інцидентові все ж таки надало перо недруга Мазепи. Пасек, як мовиться, з мухи зробив слона. Дізнавшись із третіх чи четвертих вуст якісь вторинні відомості, він дав волю своїй уяві.

На спільність фабульної основи фантазії Яна Пасека та реального судового процесу вказує зізнання свідка з боку Загоровського про перехоплений лист від Мазепи. Перехоплює листування закоханих і пасеківський Фальбовський. Така спільна деталь малоймовірна в інтимному житті одного й того самого героя.

Деякі дослідники пов’язують відставку Мазепи в 1663 році не зі скандальним інцидентом, а з невдалим виконанням ним дипломатичної місії до новообраного українського гетьмана — покойовий «намірився передати Тетері клейноди без участі ловчого», що було порушенням королівської інструкції. «Легковажність Мазепи, та ще в такій важливій справі, природно, могла відвести від нього милість короля, і Мазепі залишалося одне — піти», — зазначає відомий історик О. Лазаревський.

Причиною такого відповідального рішення саме під час воєнних дій, ясна річ, не могла бути любовна пригода. Смерть Степана Мазепи у 1665 році дає підстави говорити про отримане ним раніше серйозне поранення або про тяжку хворобу, невтішний наслідок від яких очікувався з дня на день. Можливо, батьки Івана не хотіли відпускати єдиного сина на війну, в успіх якої не вірили, а тому і використали тяжкий стан батька, щоб залишити Івана при собі. Французький дипломат Де ля Невіль, який не раз зустрічався з гетьманом, у своєму звіті повідомляє про те, що Мазепа був не тільки покойовим Яна–Казимира, а й «згодом офіцером в його гвардії». Отже, полишення служби було фактом тимчасовим. Це, по–перше. По–друге ж, гіперболізована інтерпретація Яном Пасеком мотивів залишення Мазепою Варшави суперечить факту його повернення. 26 травня 1666 року Іван Мазепа отримав у дар від родички Констанції–Євдокії Бобривикович Васильєвої–Мокієвської, законниці Києво–Печерського монастиря, маєтність Ольшанку–Шавулину. Вірогідно, що у другій половині 60–х років XVII століття, після отримання такого відчутного спадку, він зміг продовжити навчання. Ян Пасек у своїх мемуарах зазначав: «Не знаю, куди подався цей козак, але чув, що його було послано на науку до Франції, і він добре вивчився там тої мови».