Наприкінці 1671 року гетьман дізнався, що на його місце Малоросійський приказ готує київського полковника К. Солонину. Причому ініціатива такої заміни виходила від самого царя, який хотів мати слухняного гетьмана. Чутки ширилися, і прибічники гетьмана заговорили про те, що більшість з них втратить свої пости. Це так схвилювало місцеву громадськість, що під її тиском російські урядовці мусили звернутися до Малоросійського приказу за роз’ясненням. Поки Москва мовчала, гетьман відмовився приймати в себе царського представника Григорія Неєлова, поранив переяславського полковника Дмитрашку Райчу і побив суддю Івана Домонтовича, які виступали за подальші поступки Росії. Щоб нейтралізувати проросійськи налаштовану старшину, гетьман замінив ненадійних полковників на своїх родичів та вірних людей. Дійшло до того, що Петро Забіла й Дмитрашко Райча та інші старшини мусили таємно спілкуватися із царським резидентом у Батурині. Про що були ті домовленості, можна тільки здогадуватися.
У ніч з 7 на 8 березня 1672 року відбулася таємна зустріч Танеева, Неєлова, Забіли, Домонтовича, Самойловича і Райчі. Старшина звинувачувала Дем’яна Многогрішного в різних гріхах. До раніших провин додалися нові, які викликали особливе занепокоєння російських урядників. Особливо ж те, що лівобережний гетьман передав Петрові Дорошенку 24 тисячі єфимків для виплати жалування війську, а найманий полк Ворошила послав у Лубни проти російських військ. Деякі із старшин заявили, що Многогрішний змусив їх присягти на вірність у боротьбі за визволення України від «москалів». Саме на цій зустрічі старшини–змовники зі згоди присутніх Л. Танеева і Г. Неєлова вирішили в найближчий час заарештувати гетьмана й передати його російським властям.
Вночі 13 березня стрільці батуринської залоги непомітно оточили двір Дем’яна Многогрішного. Колишній полковник Д. Райча, П. Забіла, генеральний писар Карпо Мокрієвич та інші проникли в спальню гетьмана. В темряві Дмитрашко Райча запитав: «Де тут Демко?» Той проснувся, зіскочив з постелі й кинувся до зброї. Проте на нього навалилося кілька чоловік, зв’язали і відтягли на подвір’я Неєлова. Тут Многогрішний зробив спробу видертися, рвонувся до мушкета, але, поранений в плече Карпом Мокрієвичем, опустився на коліна. Після цього його забили в кайдани й відвели в мале місто. Як свідчили учасники змови, поранений казав, що збере тисяч шість війська і разом з татарами піде воювати російські міста. Москва, казав далі Многогрішний, несправедлива до України, хоче всіх малоросіян посікти, а міста їхні спустошити. Тому він і не хоче бути «під царем».
Карету з опальним гетьманом доправили спочатку в Конотоп, а потім у Путивль. Її супроводжували Мокрієвич, Райча та Рославець, які стежили за тим, щоб не було ніякої затримки на дорогах і ніхто не дізнався про арештанта. 28 березня заарештований гетьман опинився в Москві.
Тим часом в Україні почалася розправа з прибічниками Многогрішного. Протопопа С. Адамовича і П. Грибовича затримали в Севську, коли ті повернулися з Москви, під приводом відсутності коней і підвід. Коли ж ця хитрість не вдалася, то севський воєвода змушений був сказати правду про гетьмана і почав тиснути на них. Грибович не піддався, й за це його заарештували. Адамович же хутко зорієнтувався і при особистій зустрічі з стрілецьким головою М. Колупаєвим заявив, що, на його думку, гетьман в останній час змінив своє ставлення до союзу з Московією. Головну причину такої зміни протопіп убачав у побоюваннях Дем’яна Многогрішного, що цар віддасть Україну з Києвом полякам. Крім того, він повідомив співбесіднику про намір гетьмана почати воєнні дії проти російських військ на Лівобережжі.
Брат гетьмана Василь, тоді чернігівський полковник, дізнався від одного монаха з Москви, що царський уряд готується заарештувати гетьмана й відправити до Москви. І коли другого дня до нього з’явився напівголова місцевих стрільців з наказом негайно йти до воєводи, він удав свою готовність виконати розпорядження, а потім, осідлавши коня, хутко добрався до Єлецького монастиря. Одначе місцевий архімандрит І. Галятовський відмовився дати йому захисток. Після цього Василь Многогрішний, перевдягнувшись у рясу монаха, на човні спустився Десною та Дніпром до Києва, тут відкрився ігумену Братського монастиря В. Ясинському й просив того дати йому притулок. Ігумен одразу ж повідомив про втікача київському воєводі Г. Козловському. За наказом воєводи Василя Многогрішного заарештували, вчинили допит і відправили до Москви. Така ж доля спіткала й ніжинського полковника М. Гвинтівку 1. І це при тому, що, дізнавшись про арешт свого благодійника, він поспішав до Москви з доносом на нього.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу