Олександр Реєнт - Усі гетьмани України

Та дії й самого гетьмана насторожували царя. Надто несподівані ходи робив він у своїй діяльності. Так, зокрема, почав наполягати на поверненні з сибірського заслання українських патріотів. Така вимога була поставлена Дем’яном Многогрішним ще на початку свого гетьманування.

11 липня 1670 року назвав цих людей поіменно — колишніх овруцького полковника Децика, київського полковника М. Попкевича, баришівського сотника Переяславського полку Івана Воробея, осавула Ніжинського полку JI. Бута, писаря Переяславського полку Ф. Тризну, ігумена Мгарського монастиря В. Загоровського і двох братів Кульженків з Переяслава. З аналогічним проханням звернувся Многогрішний до царя і у вересні того ж року. Якщо спочатку царський уряд ставився до таких звернень байдуже, хоч і не робив нічого для їх задоволення, то пізніше вони викликали роздратування й навіть гнів.

Одночасно Дем’ян Многогрішний не справдив сподівань волелюбного козацтва скористатися виступом Степана Разіна й здобути Україні незалежність. Встановивши відносини з запорожцями, Разін покладав велику надію й на Україну та її гетьмана. Його військо поповнилося кількома тисячами козаків, частина його рушила на Слобожанщину, яка в той час перебувала у складі Московії. Тут їх радо зустріли колишні переселенці з Лівобережної та Правобережної України на чолі з полковником І. Дзиковським. Звідси повстанці мали намір іти на Лівобережжя, сподіваючись при цьому на підтримку місцевого гетьмана. Принаймні, в цьому їх переконували запорожці. У серпні 1670 року вони писали російському ватажку про те, що Дем’ян Многогрішний не є підданим московського царя і вільний у своїх діях. Тому, мовляв, на Лівобережжі їм не буде спротиву, а навпаки — всіляка підтримка. Однак Многогрішний так не вважав. Він не тільки не забажав зближення з бунтівним отаманом, а звернувся до царя по допомогу, яку й отримав. Крім того, гетьман зібрав козаків і направив їх у військо воєводи Ромодановського. Проти повстанців були послані й лівобережні козацькі полки.

Дем’ян Многогрішний належав до дуже незадоволеної козацької старшини, яку обурювали віддавання російським урядом українських земель Польщі. «Якщо царська величність, — казав гетьман піддячому М. Сазіну наприкінці 1671 року, — дозволив наші землі потроху віддавати королю, то нехай би віддав уже нас усіх, король нам буде радий. Але в нас є на цьому боці Дніпра війська тисяч зі сто, будемо боронитися, а землі своєї не уступимо. Чекав я до себе царської величності милості, а царська величність дозволив нас у неволю віддати. Наших купців польські люди грабують і в тюрмах тримають, села навколо Києва плюндрують, а великий цар нічого їм не робить і нас не обороняє. Коли б ми самі себе не обороняли, то давно б поляки нас у неволю взяли, а на захист від московських людей сподіватися нічого».

Зрозуміло, що такі думки гетьмана не могли сподобатися царському урядові, й він направив до нього стрілецького напівголову А. Танєєва. Дем’ян Многогрішний з властивою йому прямотою підтвердив свої слова і додав, щоб цар не дозволяв полякам займати українські землі за рікою Сож. Гетьман вимагав чітко визначених кордонів із Польщею, і щоб Гомель одійшов до України. Коли ж боярська дума не дала на це своєї згоди, то гетьман на власний ризик узяв місто під свій захист, як того бажали самі гомельці. Такі дії лівобережного гетьмана знову викликали сильне невдоволення царського уряду, який взяв курс на зближення з Польщею і не бажав ускладнень з нею. Примиритись з цим Многогрішний не міг і тим став небажаним для царського уряду.

В 1671 році почалося зближення Многогрішного і правобережного гетьмана Дорошенка. Основою цього зближення було спільне незадоволення перемир’ям Росії з Польщею за рахунок українських земель. Почалася навіть координація дій, спрямованих проти польсько–шляхетських військ. Коли польський полковник Пиво зі своїм загоном напав на околиці Києва, то гетьман дозволив лівобережним козакам діяти проти нападників спільно з правобережними. Об’єднаними силами козаки захистили Київ, місто, яке було однаково дороге і лівобережному, і правобережному козацтву. З приводу наступних планів російського уряду віддати Київ полякам між гетьманами зав’язалося жваве листування. Причому і Многогрішний, і Дорошенко були готові виступити проти ворога. Про все це стало відомо царю від його споглядачів. Та й сам гетьман не дуже приховував своїх планів. Більше того — Многогрішний сам сповістив Малоросійський приказ про своє замирення з Дорошенком, що вкотре насторожило царський уряд.