П'єр ШЕВАЛЬЄ: Історія війни козаків проти Польщі

Дуже цікава розповідь Шевальє про те, що після поразок козаків під Кумейками і Боровицею в грудні 1637 р. Запорозьке військо було зовсім ліквідоване і в козаків було навіть відібрано Трахтемирів, але після мужньої двомісячної оборони повсталих козаків і селян на річці Старці поляки «змушені були капітулювати перед цими одчайдухами та пообіцяти їм, що козаки будуть поновлені у своїх привілеях і що їхнє військо, як і раніше, складатиметься з шести тисяч під командуванням гетьмана, призначеного королем». [32] Див. даний переклад, стор. 28. Ця розповідь знаходить собі підтвердження в преамбулі сеймової ординації 1638 р., де сказано, що «всі давні юрисдикції, старшинства, прерогативи і доходи та інші «достоїнства» козаків через повстання їх нині втрачені і на вічні часи в них віднімаються, бо Річ Посполита бажає мати тих козаків, яких воєнне щастя зберегло живими, за поспольство, в хлопів повернене». [33] Volumina legum, т. III, Петербург, 1860, стор. 440. І тільки після цього вступу говориться, що, оскільки реєстрові козаки підкорилися королю і /15/Речі Посполитій, видається цю ординацію, яка передбачає організацію шеститисячного Запорозького війська на чолі з призначуваним «від сейму до сейму» не з козаків, а з шляхти старшим комісаром і призначуваними теж з шляхти полковниками і осавулами; резиденцією комісара призначено було Трахтемирів «з огляду на його серединне розташування». [34] Volumina legum, т. III, Петербург, 1860, стор. 440.

Заслуговує на увагу думка Шевальє про те, що після Зборівської угоди Богдан Хмельницький «побоювався, що поляки, яких він при поганій для них кон’юнктурі примусив був признати надзвичайні умови для козаків, пожалкують про це і почнуть шукати способу уникнути здійснення цих умов, – отож він прийшов до переконання, що найліпше зробить, коли за допомогою могутніх союзників забезпечить призначені йому «переваги». [35] Див. даний переклад, стор. 127. Звідси Шевальє виводить дипломатичну активність Богдана Хмельницького в 1649–1650 рр. і похід його на Молдавію.

В одному місці своєї праці Шевальє піднісся до розуміння залежності зовнішньої політики Росії від її внутрішньої політики. Потвердження Поляновського миру між Росією і Польщею урядами Олексія Михайловича і Яна Казіміра в 1650 р. він пояснює тим, що хоч Олексій Михайлович і радів зміцненню грецької релігії внаслідок перемог Богдана Хмельницького, але він «не дуже прихильним оком дивився на успіхи Хмельницького, побоюючись, щоб повстання козаків та руських (тобто українських. – А. Б. ) селян не поширилося в його країні, на яку перекинулося вже кілька іскор того полум’я, що запалило Польщу». [36] Див. даний переклад, стор. 132. Трохи вище Шевальє писав, що Олексій Михайлович «дбав більше про вигоди, які він може мати від цього повстання».

Розвідка Шевальє «Про землі, звичаї, спосіб прав- ління, походження та релігію козаків» побудована на тогочасних письмових та усних джерелах і в певній мірі на особистих спостереженнях автора. Поряд з легендарними, помилковими і навіть наклепницькими твердженнями вона містить чимало даних, які не втратили досі свого історико-етнографічного значення.

Значно слабшою є друга розвідка – «Про перекопських татар». Вона написана у великій мірі на базі застарілих навіть на той час етнографічних праць і власних, дуже поверхових спостережень автора. Без достатньої підстави узагальнюючи відомі йому поодинокі випадки «гідної подиву вірності і чесності» татар, всупереч дійсності вихваляючи удавану «безсторонність» ханського /16/суду, [37] Див. даний переклад, стор. 67, 68. Шевальє майже зовсім обійшов віковічну історію несправедливостей, насильств і нелюдських жорстокостей, що їх чинили українській трудящій людності татарські феодали і їх вояки.

Слід також відмітити, що твори Шевальє не вільні від фактичних помилок. Головні з них розкриті в підрядкових і реальних примітках.

У 1650 р. у Франції вийшла книга «Опис України» Боплана. В 1660 р. з’явилося друге її видання. [38] Description d’Ukraine, qui sont plusieurs provinces du royaume de Pologne, contenues depuis les confins de la Moskovie jusqu’aux limites de la Transilvanie, ensemble leurs moeurs, facons de vivre et de faire la guerre. Par le sieur de Beauplan (Опис України, яку складають декілька провінцій королівства Польського, що розташовані між кордонами Московії і Трансильванії, разом з описом їх нравів, способу життя і ведення війни Боплана, Руан), Rouen, 1650, 1660. Можна з певністю сказати, що праця Боплана була одним з джерел для перших двох розвідок Шевальє. Досить послатися на збіг в обох авторів опису козацьких походів на Чорне море, описання порогів, хвороби «ковтун», нальотів мошки і сарани на Україну тощо. [39] Порівняй даний переклад, стор. 36, 37–39, 43, 44 і Боплан , Описание Украины, Спб., 1832, стор. 6, 8, 21–23, 62–69, 82–83, 84–89. А втім Шевальє був вільний від сліпого наслідування своєму попереднику. Його виклад етнографічних особливостей українців і кримських татар відзначається певною самостійністю і, зокрема, стислістю: чимало подробиць, які є у Боплана, він опустив і відмовився від деяких натуралістичних описів, що є в останнього. Слід сказати, що Боплан був ближчим до дійсності, підкреслюючи, що козаки «майже не знають дуже звичайної в Польщі хвороби «ковтун», адже ця хвороба була поширена тільки в поліській частині України і майже невідома в інших її районах. Проте Шевальє мав більше рації, коли писав, що пороги були розташовані в 50 милях від гирла Дніпра, [40] Див. даний переклад, стор. 32. тоді як Боплан писав, що в 50 ми- лях від міста Києва. [41] Боплан , Описание Украины, стор. 6.