П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Саваконович – це гетьман реєстровців Сава Кононович, який був обраний 1637 р. на противагу Томиленкові і Павлюкові. Кононович вів лінію на угодовство з шляхтою і польським урядом. Павлюк і Томиленко очолили повстанський рух козацтва і селянства, спрямований проти польської шляхти. Вони закликали козаків і селян громити не тільки шляхту, а й зрадницьку частину старшини. Кононовича було вбито повсталими козаками в тому ж 1637 р. – 28.

Після страти зрадника Кононовича повстання набрало широкого розмаху, охопивши Київщину, Полтавщину, Чернігівщину. Але в грудні 1637 р. польське військо під командуванням Потоцького розбило повстанців під селом Кумейками недалеко від Корсуня. – 28.

З-під Кумейків уцілілі частини повстанців на чолі з Дмитром Гунею відступили до Боровиці, де були примушені припинити нерівний бій. Павлюка і ще кількох видатних ватажків повстанців було схоплено польською шляхтою і страчено. Незважаючи на це, в 1638 р. повстання нереєстрових козаків спалахнуло з новою силою і охопило ще більшу територію. – 29.

За ординацією 1638 р. польський король призначав від сейму до сейму комісара і полковників для командування козацьким військом тільки з польської шляхти. – 30.

3 1337 по 1453 р. між Англією і Францією тривала війна, відома в історії під назвою Столітньої. В останнє двадцятип’ятиріччя цієї війни серед французького народу розгорнувся великий патріотичний рух, спрямований проти нашестя англійців і зв’язаний з ім’ям Жанни Д’Арк. Складовою частиною цього руху було утворення загонів добровольців, переважно з селян, під назвою «вільні стрільці». Шевальє змішує загони «вільних стрільців» з регулярним військом, яке вперше було організовано у Франції також за часів Карла VII. – 30.

Французька миля дорівнювала 4452 метрам. – 32.

Стопа – старовинна міра довжини, яка дорівнює 28,8 сантиметра. – 32.

Фальконети – малокаліберні гармати, з яких стрі- ляли свинцевими ядрами. – 34.

Аркебузи – старовинні ґнотові рушниці, що вві- йшли в ужиток у XV ст. – 34.

Чорною Руссю називали в Польщі у XVI–XVII ст. південно-східну частину сучасної Білорусії з містами Бобруйськом, Рєчицею, Несвіжем, Слуцьком, Слоні- мом та іншими – приблизно сучасну Гомельську та частину Могильовської області, – саме ту частину Білорусії, яку раніше від інших було приєднано до Литви. – 38.

Тут мається на увазі Руське воєводство, тепер основна частина території західних областей України. – 38.

Підкреслювання Шевальє негативних рис, які начебто властиві українцям, безперечно, навіяні польсько-шляхетським оточенням, в якому перебував автор під час своєї мандрівки по Польщі. – 44.

Крім наведених фантастичних даних про шляхи поширення хвороби і т. д. автор змішав тут ревматизм з хворобою «ковтун»; до речі, в народі і ревматизм і ковтун називаються «гостець». – 46.

Помилковість цього твердження нині загальновизнана. Українська мова не діалект польської чи будь-якої іншої мови, а самостійна мова, яка історично склалася в XIII–XV ст. на основі древньоруської мови. – 46.

Загальновідомо, що хрещення Русі відбулося в Києві у 988 р. – 46.

Гангрський місцевий, або спеціальний (на відміну від вселенського) церковний собор відбувся в 340 р. Хоч склад собору був обмежений – на ньому були присутні лише єпіскопи Ближнього Сходу, – ухвали його на протязі століть високо шанувалися православною церквою. – 48.

Православна церква визнає для себе обов’язковими ухвали таких семи вселенських соборів: Нікейського першого, що відбувся в 325 р.; Константинопольського першого, що відбувся в 381 р., Ефеського – 431 р., Халкедонського – 451 р., Константинопольського другого – 553 р., Константинопольського третього – 680–691 рр. і Нікейського другого – 783–787 рр. Католицька церква не визнає вселенським Халкедонського собору, але визнає такими ще чотирнадцять соборів, останній з яких – Ватіканський – відбувся в 1869–1870 рр.; на ньому було оголошено догмат «непогрішимості» папи. – 48.

Автор тут помилився: різниця між григоріанським та юліанським стилями у XVII ст. була не в 15, а в 10 днів. – 51.

Пояснення автора, що Брестська церковна унія була зумовлена посиленням протестантського релігійного руху на Україні і в Білорусії, звичайно, поверхове і недостатнє. Представниками православного духовенства, які схилилися до унії з католицькою церквою і поїхали до Риму в 1595 р., були луцький єпіскоп Кирило Терлецький і брестський єпіскоп Іпатій Потій. Про причини церковної унії 1596 р. та її наслідки див. Історія Української РСР, т. І, стор. 174–177. – 52.