П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Значний загін повстанців з головешками в руках наблизився до цієї брами, щоб її підпалити, і здавалося, що звідти вогонь пошириться на всі боки; проте обложені, попереджені про намір козаків, підготувалися до того, щоб його знешкодити: вони різко прийняли козаків і винищили багатьох з них. У такому стані були поляки, коли стріла, направлена на місто, щасливо донесла прив’язаного до неї листа; в ньому хтось, що називав себе лицарем, чиє ім’я так і залишилося невідомим, насамперед виправдовувався, що служить у козаків, і твердив, ніби до цього він змушений кривдами, яких він зазнав від якогось могутнього магната, а також лихою долею, що скоїлося з поляками торік; потім він заявляв, що незважаючи на все він не втратив своєї палкої любові до вітчизни, про що він уже писав у трьох попередніх, надісланих таким же способом листах; нарешті, він подавав певну звістку, що /101/король уже йде на допомогу полякам, що він навіть прибув до Зборова, що козаки, дізнавшись про рух [королівського війська], безперечно, подвоять свої зу- силля проти обложених, а поляки, писав він, з цього приводу повинні також подвоїти свою відвагу й підготуватися до відбиття козаків ще з більшою силою.

Більшість обложених не могла повірити цьому листу, кажучи, що це нові хитрощі їхніх гетьманів; проте невдовзі виявилося, що лист був вірним і правдивим: король, перемігши всі перешкоди, які затримували його готування та просування, вже наблизився до Зборова, щоб визволити обложені загони. Щоправда, розумніші бачили, що його військо було замале не тільки для того, щоб атакувати цю жахливу безліч ворогів, з якими він мав зустрітися, але навіть для того, щоб витримати найменший натиск, бо воно загалом налічувало п’ятнадцять тисяч найманих солдатів та п’ять тисяч споряджених коштом кількох магнатів; решта шляхти не могла вчасно вирушити, бо її покликано надто пізно, незважаючи на всі звернення ко- /102/роля, який наполегливо і протягом довгого часу домагався скликання шляхетського війська.

При звістці про марш польського короля Хмельницький та хан поділили свої війська, залишивши сорок тисяч татар з двома сотнями тисяч козаків та повсталих селян під Збаражем, і вирушили просто на Зборів з шістдесятьма тисячами татар та вісімдесятьма тисячами козаків; козаки так приховано пересувалися, що поляки їх не помітили чи тому, що король не відрядив розвідників, чи тому, що надіслані не змогли нічого довідатися, а чи тому, що навколишні селяни досить схильні були підтримувати козаків, оскільки вони були однакової релігії з ними і не давали полякам правдивих відомостей.

Як би там не було, а козаки і татари підійшли до королівського табору зовсім непомітно. Їм немало допомогли в цьому ліси, густа мряка та необачність ворога. Хмельницькому навіть удалося увійти в місто Зборів і там досхочу надивитися, що собою уявляло польське військо.

Тільки-но поляки вийшли з великої тіснини між мостами та греблею на близьких болотах і почали шикуватися до бою, як несподівано вдарили на них козаки з татарами. Бій розпочався нападом на обози. Негайно після того прибули татари, щоб з тилу взяти королівські загони, вони перейшли став і греблю, яку зрадливо розкопали селяни, щоб зробити став придатним для проходу цих невірних. Шляхта з Перемишля та кіннота князя Острозького {50} витримали перший удар, проте неспроможні були встояти перед великою кількістю ворогів, які облягли їх, і багато шляхти залишилося тут разом з своїм обозом. Станіслав Вітовський [98]та підканцлер литовський Леон /103/Сапєга, які наспіли з допомогою, відбили татар; однак останні повернулися ще навальніше і загони підканцлера уже мали загинути в цьому шестигодинному бою, під час якого їх тричі атаковано, проте сандомирський каштелян та стебницький староста Бодуен Оссолінський відбили невірних, які запекло продовжували напад; при цьому загинув Оссолінський з багатьма шляхтичами з Руського воєводства. Тоді, як таке діялося в тилах та на флангах польського війська, Хмельницький з козаками і частиною татар атакував поляків з фронту. Король при першій чутці про прибуття козаків вишикував свої загони до бою і передав команду над правим флангом великому канцлерові Оссолінському. Цей фланг складався з королівської кінноти, з кінноти подільського та белзького воєвод, з кінноти /104/сокальського старости Денгофа, а також з інших полків. Командування над лівим флангом, де між іншими були частини кінноти та чимало корогв добровольців, король доручив краківському старості Юрію Любомирському і князеві Корецькому.