П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Після цього акту Хмельницький і хан відступили з своїми загонами, а надзвичайно зраділий король, що вискочив з такої небезпеки дешевим коштом, подався зі своїм військом на Глиняни, звідти ж – до Львова.

Польські загони, обложені в Збаражі і доведені, як ми це бачили, до крайньої скрути, продовжували триматися більше завзяттям і розпачем, ніж будь-якою надією на порятунок.

Мешканці Збаража, не маючи сили далі зносити нестерпний голод, були готові або спалити місто, або віддати його ворогові, проте пильність поляків перешкодила здійсненню цього трагічного наміру; мешканці домагалися дозволу вийти з міста і одержали його тільки для своїх жінок і дітей. Ця нещасна група, до якої приєдналися деякі військові джури, не мала змоги вийти непоміченою; вона насамперед потрапила до рук польських солдатів, які зробили з нею, що захотіли, а потім до рук татар, котрі взяли їх в полон.

21 серпня козаки подали обложеним першу звістку про Зборівський мир; деякі вважали її правдивою, але більшість поставила її під сумнів, думаючи, що збаразьких загонів не включено до мирного договору. Вони впевнилися в цій думці після того, як один надто сміливий сурмач з власної ініціативи криком прилюдно її висловив; це коштувало б йому життя, коли б один з гетьманів не заступився за нього. Невдовзі надійшов лист від Хмельницького, в якому він запевняв обложених, що вони будуть звільнені, коли заплатять певну суму татарам. Гетьмани не захотіли погодитися на таку умову звільнення та коротко відповіли, що, оскільки Хмельницький зобов’язався /115/відкликати свої загони, го він повинен це виконати, а щодо татар, то хай вони залишаються на своїх позиціях, коли у них є таке бажання. Нарешті поляки одержали правдивіше та радісніше повідомлення в листі, якого їм приніс від короля полковник Мінор; в ньому їх запевнено, що звільнять без жодних умов. Його королівська величність в нагороду за заслуги призначив гетьмана Фірлєя сандомирським воєводою, це воєводство було вакантне в зв’язку з смертю князя Заславського, {53} а князя Вишневецького призначено перемишльським старостою, князя Острозького {54} – несевіцьким старостою, Лянцкоронського – стебницьким старостою і брацлавським воєводою.

Усі ці винагороди, хоч як значні, були набагато менші, ніж та доблесть і героїчна стійкість, чудові докази яких дали ці шляхетні мужі, витримавши у Збаражі двомісячну облогу та невпинні атаки. /116/

Бог виявився прихильним до поляків як на Русі, так і у Литві, де він, як кажуть, своєю рукою витягнув обидва польські війська з небезпеки, в якій вони, за всіма людськими припущеннями, мали б загинути.

Повстання козаків та руських селян поширилося з самого початку цієї війни у Литві тим легше, що народ цієї провінції досить близький звичаями та релігією до руських.

Козаки, увійшовши в двох різних місцях до Литви, зробили декілька походів на Полісся, країну, вкриту лісами та великими болотами, що входить до складу Київського і Волинського воєводств, захопили за допомогою підступного простолюддя, яке сприяло наскокові козаків, міста Стародуб та Гомель. Полковники Пац і Волович, а згодом князь Януш Радзівілл, самогітський {55} воєвода і литовський польний гетьман, чинили наскільки могли опір козакам; чинили опір і шляхта з Орші, залога Бихова та кілька інших назбираних загонів; але підмога з Речі Посполитої прибувала дуже повільно, до того ж князь Радзівілл на той час виїхав був як посол на сейм. Козаки використали його відсутність і напали на Слуцьк, місто, яке належало князеві Богуславу Радзівіллові, великому конюшому Литви.

Правитель Слуцька Сосновський хоробро боронив місто, а Горш, правитель Орші, знищив півтори тисячі козаків у Чечерську; [102]він погнав їх також від Бихова, а литовський генерал-майор Мірський від- бив у козаків Пропойськ, [103]місто, яке має досить велику кількість мешканців і є резиденцією одного з грецьких єпіскопів; це місто козаки здобули внаслі- док зради мешканців; Гладкий, один з провідних козацьких офі- /117/церів, який замкнувся в цьому місті, щоб його боронити, був убитий. Оскільки це місто було одним з головних козацьких пристановищ, поляки для залякування інших пограбували його і перетворили на попіл.

Князь Радзівілл після обрання короля повернувся у Литву; в містах Турові та Городку на саму тільки поголоску про прибуття князя встановився порядок. Хоч пора року зовсім не була сприятливою для війни, Радзівілл став табором під Мозирем, який після довгої та досить завзятої оборони здобув штурмом Госєвський, [104]підполковник військ Радзі- вілла; в Мозирі схоплено одного з повстанських керівників Міхненка, якому Радзівілл наказав через ката відтяти голову та виставити її на башту замка.