П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Протягом наступних днів козаки знову атакували, але ще з меншим успіхом, хоч вони до бойової сили приєднали і стратегічний хід, а саме: з метою переконати поляків, нібито турки прийшли на допомогу козакам, вони нарядили в турецький одяг солом’яні опудала і посадили їх на коней, яких вели теж переодягнені турками козаки: однак поляки за допомогою підзорних труб швидко викрили цей підступ.

Крім того, Хмельницький часто надсилав до польського табору листи; в деяких з них він пропонував Фірлєєві перемир’я, в інших – намовляв німецьких гвардійців дезертирувати. Нарешті, побачивши, що нічого не досягає ні силою, ані підступами, він вирішив здобути укріплення за допомогою підкопів. Він використав для цього дуже численних в його війську селянських повстанців, які копали день і ніч так, що за кілька днів наблизилися аж до підніжжя польських укріплень.

Ця нова дія [96]козаків збентежила поляків більше, ніж попередні. Побачивши, що ворог починає добира- /96/тися до їхньої території та що вони не втримають своїх передніх шанців, поляки спорудили інші ближче до міста і негайно після викінчення їх відступили туди. Деякі провідні офіцери були навіть тієї думки, що доцільніше б залишити всю територію навкруги міста і замкнутися в самому Збаражі, але їхньої думки, як надто небезпечної, не прийнято. Поляки були стиснуті до крайності і не мали простору для пересувань. До того ж їм не вистачало харчів, а їхнім коням – фуражу, щодня гинуло багато коней, що спричинилося до нестерпного смороду в таборі. Невеликий шматок хліба коштував десять півтора- ків, [97]а бочка пива – п’ятдесят флоринів. Солдат жив тільки кінським та собачим м’ясом. До Хмельницького весь час приходили польські солдати, щоб здатися в полон, і тому він знав, в якому стані перебувають ті, кого він облягав; це ро- /97/било його ще більше чванливим, і він погоджувався лише на найнесприятливіші для поляків умови. Хан виявився більш людяним; проте, коли він зажадав, щоб Вишневецький та Конєцпольський прийшли до нього на переговори, поляки не погодилися на це, бо не могли стерпіти, щоб ці ясновельможні потрапили в руки татаринові. Хан дуже образився. Польські гетьмани марно відряджали посланців до короля Польщі з повідомленнями про крайню скруту та з проханням надати негайну допомогу; майже всі посланці по- трап- /98/ляли до рук козаків чи татар; якщо ж хтось з них і проривався, то не приносив відповіді полякам, бо його на зворотній дорозі убивали чи полонили. Та польські гетьмани вдавали, начебто вони час від часу отримували листи від короля, в яких він нібито обіцяв їм невдовзі допомогти, а щоб їм легше повірили, вони прив’язували до цих листів королівську печатку, яку відрізали від листів, що колись дістали від короля. Такими витівками, а також лагідними розмовами ці /99/гетьмани втішали військо і підвищували його терплячість.

Дехто з провідних офіцерів, які мали досить хар- чів, відкидали добру їжу, а живилися смердючим кінським та собачим м’ясом, щоб його смак здавався ліпшим їхнім солдатам. Фірлєй, хоч зламаний віком та хворобами, хотів робити так само, але його найближче оточення нерідко перешкоджало в цьому. Вишневецький і Конєцпольський не припиняли своїх час- /100/тих вилазок проти обложників, щоб відбити у них надію на швидку перемогу над людьми, які серед таких злигоднів зберегли ще стільки сили і рішучості. Проте полякам бракувало не лише харчів, але й бойових припасів; це ж не дозволяло стріляти так часто, як досі. Козаки також, не дрімали, бо, крім того, що невпинно обстрілювали польський табір та не припиняли час від часу нападів, вони намагалися здобути Збараж підкопами і позбавити поляків води.

Ні те, ні друге їм не вдавалося; тому козаки надумали підпалити Збараж, головне – одну з його брам, яка завдавала їм багато клопоту, бо вона була найвищою і звідти невпинно стріляли з пищалей найвлучніші стрільці польських загонів, між якими особливо уславився ротмістр Бутлер; так само чинив єзуїт отець Мухавецький, який сам убив з-над брами замка понад двісті козаків.