П'єр ШЕВАЛЬЄ - Історія війни козаків проти Польщі

Це нещастя, що трапилося в околицях Корсуня, стало ще дошкульнішим для Польщі внаслідок смерті короля Владислава IV, який саме тоді вмер в Меречі, в Литві, на п’ятдесят другому році свого життя; усі були певні, що той монарх, хоробрість якого разом з іншими видатними його якостями робила його так само гідним поваги серед своїх, як грізним для ворогів, в силу свого авторитету й пошани до його імені був би спроможний припинити заколот, вчинений [90]козаками.

Хмельницький не зразу довідався про смерть короля; якщо б він був про неї [своєчасно] поінформований, то виявив би більше гордості після поразки польського війська, коли він писав до Владислава дуже покірливого листа, в якому покладав відпові- дальність за все, що сталося, на кривди урядовців, на /82/грабіжництво та нестерпні здирства євреїв, орендарів панських і королівських маєтків; Хмельницький просив пробачення за те, що він змушений був зробити, обороняючись від тих зловживань, і обіцяв відпровадити татар та залишитися слухняним його величності, аби тільки король зволів повернути йому і козакам волю та /83/привілеї, надані попередніми королями. Незабаром він дізнався про смерть короля з листа, якого прислав йому через грецького монаха Адам Кисіль, воєвода брацлавський. {41} Цей воєвода, теж грецький схизматик, вжив вельми лагідних та ввічливих виразів, щоб навернути вождя козаків до його обов’язку, нагадавши /84/йому колишню вірність запорозьких козаків, в якій вони, хоч і вельми волелюбні, завжди були дуже постійні. Воєвода писав, що вони живуть у державі, де всі, а особливо військові, мають широку можливість відстоювати свої інтереси та скаржитися на заподіяні їм кривди; що він, Кисіль, є єдиним сенатором грецької віри й тому – оборонцем церкви та прав цієї релігії, захист якої він завжди брав близько до свого серця. Він закликав Хмельницького святістю їхньої релігії та честю руського народу відправити татар і повернути козаків до місця їх звичайного перебування, а також щоб він надіслав кількох козаків викласти їхні скарги, зокрема і свої особисті. [91]Кисіль пропонував свої старання та послуги, щоб домогтися задоволення усіх їх вимог, бо його становище в Речі Посполитій таке, що без його участі не може бути прийняте жодне рішення чи то про мир, чи про війну. Проте він запевняв, що, безперечно, був би більш схильний припи- /85/нити це безладдя мирно, а не роздмухувати його, продовжуючи громадянську війну; що обидва війська тепер взаємно винищують одне одного, а вони зробили б корисніше та почесніше, коли б повернули проти ворогів християнства, поведінка яких має бути за приклад, щоб утихомирити початки незгоди. Щоправда, татари, коли їх роз’єднують якісь чвари, відразу хапаються за зброю, наче таким чином вони прагнуть розв’язати суперечку, але як тільки мине перший спалах їхнього гніву, вони легко заспокоюються і миряться без жодного арбітра або посередника; козаки повинні, отже, відіслати татар, запозичивши від них цей гідний похвали спосіб [полагодження суперечок]. Чернець, який приніс цей лист, з труднощами вирвавшись з рук татар, прибув до табору Хмельницького, де застав досить велике замішання. Гетьман поспіхом скликав свою солдатню, {42} прочитав їм цього листа і перший схвалив поради брацлавського воєводи; його підтримала більшість голосів, і вирішено, що всі ворожі дії будуть припинені, а козаки чекатимуть на відповідь польського двору; вирі- /86/шено також відіслати у безлюдні степи татар, але мати їх напоготові про всякий випадок; вирішено ще запросити воєводу, щоб він прибув до козаків.

Ця поміркованість Хмельницького в такому становищі, коли перевага була за ним, здивувала всіх; проте вона не була позбавлена підступності, бо хоч, з одного боку, неначебто він стримав свої переможні дії, щоб не проливати крові і тим легше знову заслужити королівську ласку, то, з другого боку, він виявляв свою могутність перед поляками, щоб вирвати у них те, чого вони, мабуть, не дали б при виявленні звичайних ознак підданства.