Анатолій Дублянський: Луцьк

На Волині над рікою Стиром розкинулось славне своїм минулим місто Луцьк. Про те, звідки воно одержало свою назву, є багато здогадів і переказів. Одні твердять, що Луцьк заложив якийсь Лука; інші назву Луцьк виводять від ріки Стира, що біля міста закреслює лук, — але найправдоподобнішим, здається, буде походження її від словянського племени Лучан, що колись замешкували цю околицю. За княжих часів Луцьк називали Лучськ або Лучеськ і щойно за литовських часів назва його одержала теперішню свою форму.

Початки Луцька губляться в далекій темряві віків. З огляду на природне захисне положення місцевости, яку оточували багна й ліси, людська оселя була тут вже дуже давно, про що свідчать чисельні нахідки в Луцьку доісторичних річей. Лежучи на торговельному шляху зо сходу на захід, Луцьк вже на світанку історичних часів виростає з невеликого прасловянського городища в досить велике місто. На існування Луцька в половині Х віку вказує назва Лучан у візантійській хрониці Констянтина Порфірорідного. Польський історик з XV віку Длугош каже, що в 1000 р. Володимир Великий заложив у Луцьку замок. На сторінках наших літописів вперше виступає Луцьк у 1085 р., коли то Ярополк, князь володимиро-волинський, воюючи з Всеволодом київським, втік до Польщи, залишаючи свою родину в Луцьку. Князь Всеволод післав до Луцька Володимира Мономаха, що заняв це місто й захопив тут Ярополкову жінку, військо та все його майно. Луцьк у цьому часі ще не мав своїх власних князів, а підлягав володимирським князям або разом з цілою Волиню належав до Київського князівства. Першим удільним князем у Луцьку був Давид Святославович (в чернецтві Микола Святоша). Одначе недовго він княжив у свойому уділі. В 1097 р. між ним і Давидом Ігоровичем, кн. володимирським, дійшло до зудару й кн. Давид Ігорович при помочі Половців позбавив Давида Святославовича його Луцького уділу. Від того часу про Луцьк не чуємо майже пів століття. Щойно в 1149 р. Луцьк знову виступає на сторінках історії. Велася тоді війна між князями київським і суздальським. Князь Юрій Суздальський хвилево переміг, позбавив кн. Ізяслява Мсти славича великокняжого столу в Києві й за де який час рушив на Волинь. Головним завданням він поставив собі тут — здобуття Луцька. Шести тижнева облога цього міста не пішла Юрієві добре. Луччани під проводом Ізяславового брата Володимира боронилися дуже хоробро. На вороже військо сипалися з міських мурів хмари стріл і каміння. В однім бої мало що не згинув син Юрія — Андрій. Оточений зо всіх сторін Луччанами, він врятувався лише завдяки свому коневі, що відніс його від юрби й сам, дуже сильно поранений, впав мертвим. Кн. Андрій поховав його з честю над Стиром. Хоча Луччани оборонили своє місто від суздальських орд, одначе кн. Юрій не залишає думки про його здобуття. В 1154 році, коли княжив у Луцьку Мстислав Ізяславич, батько Романа Великого, за намовою Юрія облягають Луцьк князі Ярослав Галицький й Володимир Володимир — ський. В часі облоги кн. Мстислав втік на чужину шукати помочі й оборону цього міста доручив свому братові Ярославові, що гідно виконав наложене на нього завдання. Кн. Мстислав, тому що наступного року став володимирським князем, залишив Луцьк надалі в руках Ярослава Ізяславовича. Луцьк за цього князя (1155–1180) дуже розрісся та збагатів. Кн. Ярослав був першим удільним князем Луцька, що княжив у ньому довго й тому особливо звертав увагу на культурно-релігійне життя свого уділу — будував церкви й закладав школи. Село Ярославнчі (лубенського пов.) вважають за його літню резиденцію. По смерти Ярослава (1180) луцьке князівство було поділене на чотири частини: кн. Всеволод дістав Луцьк, Інгвар — До рогобуж, Мстислав Німий — Пересопницю і Ізяслав мабуть, Шумськ. Про кн. Всеволода знаємо тільки те, що в 1183 р. він брав участь в поході українських кня зів на Половців. Його наступником в Луцьку був кн. Інгвар, а після нього Мстислав Німий, який вмираючи (1225) віддав свого сина Івана й свою землю лід опіку кн. Данила Галицького.

По смерти кн. Івана (1227) Луцьк захопив кн. Ярослав Інгваревич, але він княжив у ньому недовго. Того-ж таки року, як каже літописець сідяще же Ярославу в Лоучьску іха Данило в Жидичин кланятися і молитися св. Николї»… В Жядичині кн.