Анатолій Дублянський: Луцьк

Після смерти останнього князя Луцька з українського роду, бачимо це місто в руках литовського князя Любарта, що прийняв православну віру, і як думають, був одружений з донькою кн. Льва.

Луцьк — столиця кн. Любарта і тим самим Волині — тепер цілковито відсуває Володимир на другий плян. Кн. Любарт розбудовує місто і, передбачуючи важку боротьбу з Польщею за володіння цією землею, будує тут в пол. XIV віку сильний замок, що частинко зберігся до наших днів. Вже від самого моменгу заложення луцький замок грає величезну ролю. В 1349 році Казимир, король польський, по занятті Галичини прибуває на Волинь та несподіваним нападом П займає. Один тільки Луцьк, завдяки укріпленому замкові, не піддався; навпаки, звідси наступного року кн. Любарт починає протинаступ, наслідком якого Волинь знову опинилася під його владою.

Боротьба Казимира з Любартом продовжувалася зо змінним щастям аж до самої смерти цього короля. В 1366 році Любарт дійшов із своїм військом до Люблина, зібрав велику здобуч та вернувся з нею в Луцьк. Для українського населення Волині цей князь не був чужинцем. Податливий для української культури Любарт вповні пристосувався до волинських обставин, звязав свої ідеї з ідеями й змаганнями українського населення Волині та ціле життя боронив прав цього краю. Тому на Волині дивилися на нього, як на свого князя, й підтримували його, як підтримували своїх князів з династії Ігоря, Мстислава або Романа. Любарт вмер коло 1384 року, а його місце заступив син його Федір, якого в 1387 році на підставі польсько-литовської унії король Ягайло усунув з Волині, даючи її згодом Витовтові вел. князеві литовському. Луцьк за Витовта (1388–1430) був другою Після Вильна столицею Литви. Витовт добудовує замок Любарта та опікується містом, яке завдячує йому цілий ряд будівель. Цей князь спроваджує до Луцька жидів, караїмів і татарів та надає їм широкі права. Спеціяльною опікою оточує Витовт, як неофіт — католик, католицьку церкву. Разом з Ягайлом фундує в Луцьку манастир о.о. Домініканів, католицьку катедру св. Трійці й в 1428 р. переносить католицьку єпископську катедру з Володимира до Луцька. Щоправда, Витовт також не забуває про українське населення і будує церкви, а в 1427 році випрошує в Ягайла грамоту, що нею він зобовязався берегти прав місцевого православного населення. Пізніше (1432) Ягайло надів Луцьку магдебурські права. Ціле своє життя Витовт змагав до розірвання польське — литовської унії. Ця боротьба набірала різних форм і виникла знову на знаменитому зїзді монархів у Луцьку — найбільшому тоді дипльоматичному зїзді в Европі, що почався в січні 1429 року й тривав сім тижнів. Присутні були на нім німецький цісар Жигимонт, король Ягило й Витовт з своїми панами, Василь кн. московський, представники хрестоносців, Ерик король данський, посли від Івана Палеолога, хани перекопський, татарський й інші. Назустріч цісареві вийшов Витовт аж за Забороль, Ягайло зустрів його на Омелянику, звідти відпровадило його духовенство до замку. Всі передмістя Луцька були заняті гостями, що в дійсности більше бавилися, як радили. Наради в пруській, гуситській та волоській справі не дали майже жадних наслідків. Дещо більше зроблено в справі коронації Витовта на литовського короля, бо, не зважаючи на протести польських панів, Ягайло під впливом Жигимонта погодився на цю коронацію, але несподівана смерть Витовта в 1430 р. перекреслила пляни литовських самостійників.

Після смерти Витовта українське та литовське боярство вибрало великим князем Литви Свитригайла, який, хоча й католик, був прихильним до українського населення, що бачило у ньому свого союзника. В 1431 році між Свитригайлом і Польщею дійшло до непорозуміння в справі Поділля, наслідком чого була війна, в якій Луцьк відограв першорядну ролю. Над Стиром біля Луцька прийшло вперше до поважної битви 31 липня. Хоча кн. Свитригайло уступив, одначе в Луцьку поляки зустріли завзятий опір. Саме місто вони спалили, луцький замок обставили незвичайними воєнними машинами й сильно обстрілювали. Але луцький воєвода Юрша, військо якого складалося з 4000 осіб, відбив усі приступи, хвилеве перемиря використав на те, щоб поправити замкові укріплення, і боронився так цілий місяць. Особливо сильний приступ повели поляки на замок 13 серпня. Але він також не повівся. Боротьба була дуже завзята, проте ніщо не могло зломати опору оборонців Луцька. Між іншим в часі облоги в замку покарано смертю пятьох домініканів, яких обвинувачували в шпигунстві на користь Ягайла. Довга й безуспішна облога Луцька спричинилася до того, що в польському таборі було загальне невдоволення й упадок духа, крім того в ньому від спеки почали гинути коні. Тому Ягайло мусів іти на згоду і для 5 вересня 1431 р. підписав перемиря на два роки.