Анатолій Дублянський: Луцьк

Під російською владою перебував Луцьк від 1795 до 1918 року. За цей час він був повітовим містом волинської губернії. Протягом XIX віку остаточно зникають руїни старого міста. В 1827 році зліквідовано луцьку уніятську епископію й церкви замінено на православні. В сорокових роках минулого століття перебував якийсь час у Луцьку Панько Куліш, що займався тут педагогічною діяльністю. В першій половині XIX віку в Луцьку часто відбувалися військові ревії, на яких були присутні російські царі. В 1870 році збудовано навколо Луцька три форти звані Михайлогородом, але саме місто тоді ще слабо забудовувалося.

Підноситься Луцьк щойно в девятьдесятих роках минулого століття й печатках цього віку, коли був получений залізницею з Киверцями й разом з Рівним і Дубном творив трикутник твердинь. В часі світової війни заияли австрійці Луцьк 29 серпня 1915 року й володіли тим з малою перервою до 6 червня 1916 р."коли російська армія Брусілова перервала, фронт між Оликою й Луцьком. За окупації Луцька австрійцями працювали тут Українські Січові Стрільці, але прифронтова околиця та масова евакуація місцевого українського населення, перешкоджували їх культурно-освітній праці. Після російської революції над Луцьком уперше замаяли жовто-блакитні прапори. Український національний рух, придавлений царською рукою, прокидається щойно з подувом свободи. В квітні 1917 року повстає в Луцьку перше наше Т-во «Українська Громада», і то членами його бу ли переважно українці військові зо Східньої Укра їни. За гетмана в серпні 1918 року тут заложена була «Просвіта, членами якої була вже також місцева інтелігенція. Дня 22 грудня 1918 року прибуває до Луць ка невеликий відділ війська от. Петлюри й луцький полк цілковито переходить на його сторону. Луцьк за Директорії починає приймати справжній вигляд українського міста. В печатках 1919 року Луцька Міська Управа випускає солідно й гарно виконані гроші з українськими написами вартости б, 10 й 20 гривень. В травні 1919 року зближаються до Луцька поляки. Ще дня 12 травня Луцька сіра дивізія святкує роковини свого формування. Була урочиста нарада, відправлено Службу Божу, після якої отаман дивізії Абаза сказав промову. Козаки вкрили її гучними окликами «Слава Україні». Одначе вже 16 травня 1919 року молоде українське військо змушене було відступити Луцьк, після кількаденного бою, значнішим силам поляків.

ЗАМОК ЛЮБАРТА. Найстаршим і найдорожчим для нас памятником старого Луцька, що пригадує нам ревну оборону нашими прадідами рідної землі, є замок заложений Любартом в половині XIV століття. Замок колись складався з двох частин: замку горішнього й долішнього. Властивим замком був замок горішній, що його зовнішні мури збереглися дотепер. Сама будова замку тривала досить довго, — викінчували його Витовт і Свитригайло, а кермували нею відомі фахівці. Замок Любарта побудований з цегли й каміння в готицькому стилі на взір замків хрестоносців, був за Любарта й пару віків пізніш найбільшим і одним з найсильніших замків Волині, якого не могла здобути жадна сила. Колись цілий замок оточували рови з водою, а до замку провадив зводжений міст, що ще збільшувало неприступність замку. Проте часті облоги, пожежі й байдужість — володарів замку після смерти кн. Свитригайла спричинилися до того, що вже в XVI столітті замок був частинно знищений. Цілковитої руїни зазнав він у кінці XVIII ст» а в пол. XIX ст. російський уряд навіть думав його розібрати.

Одначе великі руїни замку перетривалн сотні літ і зараз чарують кожного, що їх оглядає, своєю масивністю й красою та нагадують нам не про одну подію, яка відбулася в його мурах. Мури горішнього замку заввишки в 10,5 метра оточують подвіря, якого форма зближена до трикутника та яка має 230 метрів завдовжки, й опіраються на три вежі: головна вїздна вежа — Любарта; друга від Стиру — вежа Свитригайла (обі вежі мають 28 метрів височини). Третя — Владича — найнижча, має 13, 5 метра. Колись між вежами Любарта й Свитригайла. стояла княжа палата, а коли вона згоріла, в 1789' році к». Чарторийський на її місці вибудував дім, що його бачимо ще тепер. Ближче до середини замку стояла українська катедра св. Івана Богослова, якої заложення сягає XII або XIII віків. В XIV столітті кн. Любарт побудував на її місці нову муровану церкву — катедру. Цю катедру, що її частинно знищила пожежа в 1781 році. розібрав російський уряд в 1840 році, а цеглу ужив на фундаменти військового шпиталю на Красному). Біля неї стояла палата луцьких владик, на місці якої стоїть тепер дім у клясичному стилі. В підземеллях катедри св. Івана Богослова були гроби луцьких українських князів, Любарта його синів і всіх українських владик. Тепер тільки хрест означує місце цієї святині, що колись в українському релігійному житті Луцька відограла велику ролю. З долішнього замку або т. зв. пригородка залишилися де-не-де лише рештки мурів. Мур цього замку в XVI віці починався від вежи Свитригайла, оточував теперішню вязниию й звідти повертав на захід, оточуючи костел, а далі за дзінницею католицької катедри повертав V сторону горішнього замку й лучився з вежою Любарта. Долішній замок мав 7 веж. Всі ці вежі, як рівнож більшість мурів пригородка розібрано ще в першій половині минулого століття. З старих церков Луцька збереглися лише дві. Найстарша це церква св. Покрови. Один з актів XVII віку каже про неї, шо вона була «за святоє памяти короля Витольда фундована». В 1583 році вона була вже старою й вимагала направи. Коли ж ця церква цілковито обернулася в руїну, луцький владика Афанасій Пузина її відбудував (1637), Опісля володіли нею уніяти, що відправляли в ній до 1797 року. За російських часів від 1803 до 1880 року містився в ній православний собор. Тепер ця церква є парафіяльною, 3 старих памяток вона мав: образ Божої Матері у візантійському стилі, якому нараховують більш як 400 літ, євангелію з 1644 року, друковану в Вильні, та індульгенцію папи Пія VI, що за уніятських часів дарував їй право відпустів. Теперішня Чесно-Хресна Церква це лише частина колишньої братської церкви, яку «потом і сльозами» збудувало луцьке братство в двадцятих роках XVII віку. Була це колись дуже велика мурована церква з трьома банями, в яких були намальовані герби князів Святополк — Четвертинських, Пузин, Гулевичів та інших, що частинне фундували цю церкву й знайшли біля неї або під нею місце свого вічного відпочинку. Особливо багато спричинився до багатства цієї святині грек Олександер Мозеллі, що в 1647 році пожертвував на закінчення манастирських будинків 3000 золотих та дохід з своїх сіл Жабча й Колодежна. Біля 1730 року, по принятті братчиками унії, братська церква перейшла до о.о. Василіян, яким російська влада забрала її в 1795 році й переробила на православний собор. В 1803 році згорів на Василіянській церкві дах, а сама церква через недбайливість впала в руїну. В 1864 році православне духовенство продало ці руїни за 541 рублів жидові Сороці, що встиг розібрати їх до вівтарної частини. Київський генерал — губернатор Анненков, що перебував того року в Луцьку, заборони» далі провадити цю ганебну роботу й в 1890 році відбудовано заходами місцевого церковного братства із збережних руїн невеличку церкву.