Соломон Гольдельман - Жидівська національна автономія в Україні. 1917 1920

Так прожив жидівський міністер ті півтора роки впертої боротьби «державного центру» разом з тим центром, відбув усі його перетворення, його поразки й перемоги, як і нечисленні дні відносного спокою, стабільного існування й творчої праці, так і часті хвилини мандрівок у поїзді, або також на селянських підводах, посуваючись із містечка до містечка по Волині й Поділлі, уникаючи більшовицьких чи денікінських загонів, як також ворожих очей різних повстанців.

Жидівське населення того трикутника, який простягався між Кам’янець Подільським – Проскуровом – Могилевом Подільським – Вінницею – Рівним – Тернополем і знову Кам’янець, але досягав іноді також Бердичева й навіть до Києва сягав, було учасником тих подій. Спочатку виразно ворожим, потім байдужим, далі співчуваючи і наприкінці виразно прихильним до української влади. І коли прийшов кінець тій владі, жидівське населення, в панічному страху перед тим, що його чекає під більшовицьким пануванням, потяглося геть із тих місць до Збруча й Дністра, залишаючи назавжди українську землю, де воно та його предки жили протягом довгих століть.

Переходова доба.

Рештки відступаючої української армії й міністерства з їх урядовим персоналом посувалися поволі, починаючи з березня 1919 р., з Вінниці до Кам’янця, звідти до Рівного, далі під натиском наступаючих більшовиків, перейшли до Тернополя в Галичині, де на той час ще трималася влада Західньої Української Республіки, обороняючи країну від польської агресії, звідти назад на Схід, через Збруч, і знову до Кам’янця, після того, як більшовики були відкинуті й відступали. Тут врешті вдалося перепочити, міністерства позалишали поїзди й розташувалися в Кам’янці. Створилися відносно стабільні умови для спокійної адміністративної праці. Ця доба тривала, починаючи з червня, – майже півроку.

Але доки настав час спокійної праці, доки усталилися сяк так відносини з населенням, в усьому трикутнику панував стан тяжкого напруження. Жидівське населення зустріло українське військо й владу з почуттям глибокого розчарування, зі зневірою і ледве прихованою ворожнечею. Прихід української влади до тих місць почався швидко після проскурівської різні, подібної якій щодо жорстокості, до того часу в Україні ще не знали. Страшні оповідання про ту різню поширилися по цілому терені, що був тоді під українською владою. Отаманські загони, деморалізовані й озлоблені поразками в боях з більшовиками, помстилися на безборонному містечковому населенні. Спорадичні спроби жидівської молоді оборонити жидівське населення вважалося «більшовицькими повстаннями» і їх жорстоко придушували, а полонених розстрілювали, як «державних зрадників», бо ж вони рахувалися «громадянами УНР». Були також такі випадки сутичок українських частин із жидівською самообороною, які місцеві більшовики свідомо провокували, щоб використати цю озброєну жидівську молодь у війні проти українського війська. Так, відомий випадок участи кам’янецької жидівської самооборони в бою з українською частиною, яка наступала на Кам’янець: місцева більшовицька влада вночі підняла на ноги членів цієї самооборони під приводом, що наближається «погромницька банда» й, поставивши з тилу групи самооборони справжній військовий загін, змусила її активно воювати проти такого самого загону українського війська. Коли згодом Кам’янець був остаточно зайнятий українським військом, група людей з цієї самооборони була віддана під військовий суд за «державну зраду». Між іншим варто відзначити, що в цій самообороні було чимало членів партії міністра Ревуцького, а кам’янецька група «Поале Ціон» була відома своєю активною підтримкою проукраїнської політики цієї партії. Ця особлива прихильність місцевих поалеціоністів до української справи прислужилася потім чимало до упорядкування взаємовідносин між українською владою і місцевим жидівським населенням.

Той провокаційний більшовицький випадок з кам’янецькою самообороною скінчився звільненням обвинувачених, бо в Кам’ янці вже сидів уряд УНР і область була напередодні установлення певного правопорядку в усьому запіллі української армії. Але поки дійшло до нового стану, не було ні одного жидівського містечка, або міста, яке б не зазнало погрому, грабунку, або не було обложене контрибуцією. «Населення півмільйона жидів було зруйноване протягом короткого часу», – оповідав місцевий жидівський діяч, член «Об’єднаної жидівської соціялістичної партії», який представляв у тому районі Міжнародний Червоний Хрест для допомоги втікачам, жертвам війни, й закордонні допомогові жидівські організації. Пан Ґумінер, свідоцтвом якого ми користуємося тут, був свідком подій у тому трикутнику протягом всієї доби існування там української влади, аж до листопаду 1920 року. Напередодні «кам’янецької доби» української державности жидівське населення дійшло до такого стану, що воно почало дивитися на більшовиків, як на своїх єдиних оборонців від грабунку, насильств, свавілля отаманщини.