Володимир Малик - Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім

Лада — муж, жона.

Дажбог — головний бог Сонця, жнив, достатку у слов’янязичників. Вважався покровителем русів-українців.

Татрани... ольбери — тюрксько-половецькі племена, що осіли по Сожу та нижній Десні і збройно служили чернігівським князям. Їхніх воїнів прозивали ковуями.

Ізяслав — син Васильків, молодший брат великої княгині київської Марії Васильківни, тещі Володимира Галицького. Ім’я Ізяслава в жодному літописі не зафіксоване. Це ще одне свідчення авторства князя Галицького, який міг чути про нього від тещі і на догоду їй так поетично зобразив юного князя-витязя в «Слові».

Хиновські стрілки — короткі й легкі половецькі (гуннські) стріли були небезпечні тим, що несли в собі рослинну чи тваринну отруту.

Кам’яні гори — пороги, пробиті Дніпром через кам’яну гряду. Великий Дон, малий Донець — у старовину річки часто мали інші назви, ніж тепер. Так, Сіверський Донець колись називався Великим Доном, а теперішня р. Уди називалася Малим Дінцем.

Боричів узвіз — так колись називався в Києві сучасний Андріївський узвіз. Саме по ньому князь Ігор спускався з Гори до церкви Пирогощі.

Синовець — небіж. Насправді Святослав був двоюрідним братом Ігоря та Всеволода, але вдвічі старшим за них, — тому й називає їх синовцями.

Овлур — молодий половець, а швидше напівполовець, що допоміг Ігорю втекти з полону. Пізніше став боярином Ігоря.

Володимир та Кончаківна — був час, коли Ігор з Кончаком, будучи союзниками, домовилися в майбутньому одружити своїх дітей. У полоні Володимир Ігоревич одружився зі своєю нареченою, і Кончак у 1188 році відпустив їх у Путивль. При хрещенні молоду княгиню назвали Свободою, бо вона принесла Володимирові свободу.

Пирогоща — чудотворну ікону Матері Божої Пирогощі на кошти київського князя Мстислава було придбано в Константинополі, в церковці, що містилася в башті на міському валу. Звідси й назва — Пирогоща, тобто Баштова.

Святослав Олегович — небіж Ігоря, князь Рильський, загинув у полоні, через що його ім’я відсутнє в переліку князів, яких прославляє в кінці поеми автор.

Зоря­світ — сонце.

Амінь (гр.) — істинно. А народ переінакшив — кінець, бо вживалося це слово наприкінці молитви чи проповіді.

Руською землею в ті часи називалися землі на захід від лінії Одеса—Харків, а ще раніше — лише Київська земля.

Половці кочували на схід від цієї лінії.

Половцями наші предки називали кипчаків, тюркомовні племена, що кочували в полі (степу) між Волгою та Дунаєм. Пізніше мешканців степу стали називати степовиками, степняками.

Т а м г а — тавро, клеймо, родовий знак.

К о ш м а — повсть, товста ковдра з повсті.

О г н и щ а н и н — управитель князівських маєтків.

Т р е б а — жертвоприношення.

К у р т — вовк, вовками також називалися охоронці хана.

Г р и д н и ц я — велике приміщення в князівському палаці або прибудоване до нього для гриднів, тобто молодих князівських дружинників, та прийому гостей.

Історичний факт.

Т и с я ц ь к и й — начальник «тисячі», боярин, якому належала влада в місті.

Т і у н — управитель в маєтку князя або боярина.

П о п р и щ е — давня міра довжини. Також денний піший або кінний перехід.

С м е р д — селянин.

Н о г а т а — дрібна грошова одиниця в Київській Русі.

ґ о н т — тонкі дощечки.

В у й — дядько, брат матері.

Б л а в а т — волошка, а також шовкова тканина блакитного кольору.

К о щ і й — раб, смерд, кочовик; походить від половецького «коччі», «кощі» — кочовик.

К о р з н о — верхній одяг, схожий на плащ.

Б о я н — це міф, помилка перших перекладів «Слова». Насправді був Ян, Ян Вишатич. Див. примітки в кінці книжки.

С е с т р и н е ц ь — син сестри, племінник.

Т у л — сагайдак, тобто шкіряна сумка для стріл.

К м е т и — тут: кінні воїни.

К о т о р а — сварка, чвара, міжусобиця.

Д у у м в і р а т — спільне правління двох осіб.