Володимир Малик - Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім

Тул — торба для стріл, сагайдак.

Велес — слов’янський бог пастухів та поетів-співців.

Див — половецький розвідник-дозорець, що сидів на вершині дерева. Походить від слова «дивитися».

Тмуторокань — давньогрецьке місто на Таманському півострові. Ним колись володів Ігорів дід Олег. Бовван — грецька статуя, що збереглася в цьому місті від прадавніх часів.

Знамення — сонячне затемнення, що сталося 1 травня 1185 року, коли Ігор з військом підійшов до р. Малий Донець в районі теп. Харкова.

О Руська земле, уже за горою єси! — Цю гору (шелом’я) знайшов відомий дослідник «Слова» проф. М.Ф. Гетьманець. Вона знаходиться на правому березі С. Дінця в м. Ізюмі. Висота її 260 м, довжина — 3 км.

Стрибог — слов’янський бог вітрів.

Глаголять — говорять.

Харалуг, харалужні мечі — міцна сталь, яку привозили з Франкської держави, де правила династія Каролінгів.

Шоломи оварські — шоломи мадярські. Територію сучасної Угорщини поперемінно займали різні народи: слов’яни, гунни, авари або овари (літописні обри). Угорців, що прийшли сюди з Південного Уралу і закріпилися тут, сусіди часто по старій пам’яті називали то хиновами (гуннами), то оварами. Так називає їх і автор-галичанин.

Канина — невелика річка в Сіверській землі, де лютувала міжусобна битва.

Олег Гориславич — Ігорів дід, найбільший заводіяка міжусобиць.

Паполома (гр.) — саван, поховальний траурний одяг.

Іноходець — дресирований кінь, що одночасно переставляє обидві праві та обидві ліві ноги. Інохідцями перевозили поранених.

Каяла — невеличка скеляста річка (кая — скеля, каяла — скеляста) західніше від м. Слов’янська. Тепер — р. Макатиха. Впадала у велике солоне озеро («море»), що нині майже висохло. Тут відбулася люта битва десятитисячного війська сіверських князів проти всього половецького степу (30—40 тисяч вершників). Урятувалося лише 15 сіверян, решта — або полягли в бою, або, поранені, потрапили в полон.

Діва Обида — цей неясний образ Діви, що ступила на землю Троянову, свідчить про те, що Троян — не римський імператор Траян, який не мав ніяких стосунків з Сіверською землею, а хтось інший.

Карна, Жля та полум’яний ріг — перші два слова розшифровувались, як кара та желя (печаль). Однак, на мій погляд, це суперечить логіці: як може кара та печаль нести людям смерть у полум’яному розі? Карна — явний тюркізм. У словниках: обкарнати — обрізати, карнавух — безвухий, карна — мішок, гузир невода. То чи не була це назва бойового строю половців? Як, наприклад, тевтонська «свиня», козацька «лава», фашистський танковий «клин» і т. д. Ідучи «карною», половці охоплювали наші села, мов неводом, і підпалювали їх «вогненним рогом», тобто світильником з бичачого рога, наповненого лоєм, а полонених в’язали «желями». По-староказахськи «жель» — волосяний аркан, що висів у кожного вершника на правій луці сідла. Половці, родичі казахів, можливо, вимовляли це слово, як жля. Отож треба визнати — це ще одна блискуча метафора автора безсмертного «Слова о полку Ігоревім».

Ногата, різаня — дрібні тогочасні грошові одиниці.

Кніс — центральний стовп або труба князівського теремаротонди, на якому тримався дах та перекриття між поверхами. І досі видно контури фундаменту ротонди Святослава в одному з дворів по вул. Володимирській біля Андріївського узвозу. В тому теремі вперше пролунало «Слово».

Готські красні діви — нащадки розгромлених гуннами кримських готів, що дожили під зверхністю половців до часів «Слова».

Римів — город на нижній Сулі, знищений Кончаком.

Шерешири — важкі грецькі списи, якими стріляли з катапульт по кораблях противника. З ними автор порівнює «відважних синів Глібових».

Золоте ожерелля — золота князівська прикраса, яку носили на шиї.

Білгород — город на Ірпені за 20 км від Києва. Тепер село Білогородка.

Толковини — перекладачі.

Дерево... листву обронило — літо 1185 року було дуже жарке, посушливе.

Немига — річечка, на берегах якої відбулася міжусобна битва. Тепер — вулиця у Мінську.

Хорос (Хорс) — бог Сонця у слов’ян-язичників. Звідси слово «хороший».

Володимир Глібович — переяславський князь. Улітку 1185 року героїчно захищав Переяслав від Кончака, був тяжко поранений, але місто захистив. Наприкінці зими 1187 року, не зовсім видужавши від ран, пішов у похід, з якого повернувся тяжко хворим і в середині квітня помер на 28-му році життя. В літописному повідомленні про його смерть уперше згадується назва — Україна: «За ним вже Україна много постона...» Отже, виявляється, що здавна існувало дві паралельні назви нашої землі — Русь та Україна, аж поки остаточно утвердилася народна назва — Україна, що означає країна, вітчизна, батьківщина, рідний край.