Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

Однак розлучення медицини з філософією тривало недовго. У наступному столітті в Сарагосі народився лікар Ібн Баджа (Авемпас), який працював також у Фесі, Севільї та Гранаді. Він був арістотелівцем, який критикував Птолемея та заперечував Птолемеєву астрономію, але робив виняток для Арістотелевої теорії руху.

Ібн Баджу змінив його учень Ібн Туфайль (Абубакер), також народжений у мусульманській Іспанії. Він мав медичну практику у Гранаді, Сеуті й Танжері, а пізніше став візиром та лікарем султана з Альмогадської династії. Він стверджував, що між ідеями Арістотеля та ісламом немає жодних суперечностей і, як і його вчитель, заперечував епіцикли та ексцентри Птолемеєвої астрономії.

Ібн Туфайль теж мав видатного учня аль-Бітруджі. Він був астрономом, але успадкував від свого вчителя повагу до Арістотеля й заперечення Птолемея. Аль-Бітруджі безуспішно намагався по-іншому інтерпретувати рух планет по епіциклах з точки зору гомоцентричних сфер.

Один лікар мусульманської Іспанії став більш знаменитим як філософ. Ібн Рушд (Аверроес) народився в 1126 році в Кордові й був онуком міського імама. У 1169 році він став каді (суддею) Севільї, а 1171 року – Кордови, а потім за рекомендацією Ібн Туфайля у 1182 році став придворним лікарем. Як учений-медик, Ібн Рушд найбільш відомий розпізнаванням функції сітківки ока, але найбільшої слави зажив переважно як коментатор Арістотеля. Читати його прославляння Арістотеля аж ніяково:

[Арістотель] заснував і завершив логіку, фізику та метафізику. Я кажу, що він заснував їх, бо роботи з цих наук, написані до нього, не варті обговорення і просто блякнуть перед його творами. І я кажу, що він їх завершив, бо ніхто після нього аж до наших днів, тобто впродовж майже півтори тисячі років, не зумів додати чогось до його робіт або знайти в них помилку хоч якоїсь важливості5.

Батько сучасного письменника Салмана Рушдi вибрав це прізвище на честь світського раціоналізму Ібн Рушда.

Природно, що Ібн Рушд критикував Птолемеєву астрономію, як таку, що суперечить фізиці, маючи на увазі Арістотелеву фізику. Він усвідомлював, що гомоцентричні сфери Арістотеля не «зберігають видимості», і намагався узгодити ідеї Арістотеля зі спостереженнями, але зробив висновок, що це було завданням на майбутнє:

Замолоду я сподівався, що зумію успішно завершити це дослідження [з астрономії]. Тепер, на схилі літ, я вже втратив надію, бо на моєму шляху постали кілька перепон. Але мої слова про це, можливо, привернуть увагу майбутніх дослідників. Астрономічна наука наших днів, безумовно, не пропонує нічого, з чого можна вивести наявну реальність. Модель, розроблена в часи, у які ми живемо, узгоджується з розрахунками, а не з існуванням6.

Як ми знаємо, сподівання Ібн Рушда на майбутніх дослідників не справдилися; ніхто вже не зумів змусити Арістотелеву теорію планет запрацювати.

Серйозно вивчали в мусульманській Іспанії також астрономію. У XI столітті в місті Толедо аз-Заркалі (Арзахель) вперше виміряв прецесію видимої орбіти Сонця навколо Землі (насправді, звісно ж, прецесію орбіти Землі навколо Сонця), що, як сьогодні відомо, здебільшого є наслідком гравітаційної взаємодії між Землею та іншими планетами. Він вивів значення цієї прецесії у 12,9ʺ (секунд дуги) на рік, що доволі близько до сучасного значення 11,6ʺ на рік7. Група астрономів, до якої входив і аз-Заркалі, скористалася попередніми роботами аль-Хорезмі та аль-Баттані, щоб побудувати «Толедські таблиці», які прийшли на зміну «Підручним таблицям» Птолемея. Ці астрономічні таблиці, як і наступні за ними, докладно описували видимі рухи Сонця, Місяця та планет зодіаком і стали знаковими в історії астрономії.

За правління халіфату Омейядів та його наступника берберської династії Альморавідів Іспанія була космополітичним центром освіти, гостинним для євреїв та мусульман. У цей благословенний час у Кордові в 1135 році народився єврей Моше бен Маймон (Маймонід). І хоча на ісламських територіях євреї та християни завжди були не більше ніж громадяни другого сорту, за часів Середньовіччя становище євреїв в арабському світі було загалом значно краще, ніж у християнській Європі. На жаль, за часів юності бен Маймона Іспанія потрапила під владу фанатичного ісламістського Альмогадського халіфату, і йому довелося тікати, намагаючись знайти притулок в Альмейрі, Марракеші, Кесарії та Каїрі. Зрештою, він осів у Фустаті, передмісті Каїра, де і працював до самої своєї смерті в 1204 році як рабин, впливаючи на середньовічних євреїв у всьому світі й заслуживши велику шану як лікар серед арабів та євреїв. Найвідомішою його роботою є «Путівник розгублених», що має форму листів до розгубленого юнака. У ньому автор висловлює своє заперечення Птолемеєвої астрономії як такої, що суперечить ідеям Арістотеля8: