Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

Не будь скнарою, трати не рахуй,

Ти не зважай на грім, то просто барабан!

Чому усі Святі та Мудрі, що казали

Про два Світи так вчено, геть пропали?

Немов дурних пророків змовкли їх слова,

Розсіялись, і прахом роти їм віки позабивали.

Я сам, як юним був, то залюбки вчащав

До Лікаря й Святого, та на вус мотав

Думки про те, й про се, але я повсякчас

Виходив через вхід до них, що відшукав.

Переклад, звісно, менш поетичний за оригінал, але загалом передає настрої автора. Недарма після смерті Хайяма називали «змією, що жалить шаріат». Сьогодні в Ірані урядова цензура вимагає відредагувати видані раніше версії поезії Хайяма, щоб приховати або скоригувати його атеїстичні переконання.

Близько 1195 року арістотелівець Ібн Рушд був відправлений у вигнання через підозру в єресі. Інший лікар ар-Разі теж був відвертим скептиком. У своєму творі «Хитрощі пророків» він стверджував, що дива – це просто фокуси, що людям не потрібні релігійні лідери і що Евклід та Гіппократ для людства корисніші за віровчителів. Його сучасник астроном аль-Біруні, вочевидь, симпатизував таким поглядам, бо написав захоплену біографію ар-Разі.

З другого боку, лікар Ібн Сіна мав з аль-Біруні доволі різке листування, у якому, зокрема, стверджував, що ар-Разі краще було б займатися тим, на чому він розуміється, як-от чиряки та екскременти. Астроном ат-Тусі був благочестивим шиїтом і писав про теологію. А саме ім’я астронома ас-Суфі підказує, що він був суфійським містиком.

Важко зробити висновки з цих окремих прикладів. Більшість арабських вчених не залишили жодних записів про свої погляди на релігію. Я можу лише здогадуватися, що таке мовчання вказує, найімовірніше, на скептицизм і, можливо, страх, аніж на побожність.

Тепер розгляньмо, як мусульмани ставилися до науки загалом. Халіф аль-Мамун, який заснував Будинок мудрості, був великим прихильником науки, можливо, не в останню чергу через свою належність до мусульманської секти мутазилітів, що прагнула до раціональнішої інтерпретації Корану й пізніше зазнала через це гонінь. Але мутазилітів не варто вважати релігійними скептиками. Вони не мали жодного сумніву, що Коран – це слово Боже, і лише стверджували, що його створив Бог, а не він існував завжди. Не варто також уподібнювати їх сучасним борцям за громадянські права, бо мутазиліти переслідували мусульман, які вважали, що Богові не потрібно було створювати Коран, який і так існував вічно.

В XI столітті іслам почав виявляти ознаки відкритої ворожості до науки. Астроном аль-Біруні скаржився на антинаукові настрої серед ісламських екстремістів15:

Серед них були схильні до крайнощів люди, готові затаврувати науки як безбожні та заявити, що ті вводять людей в оману, щоб змусити неуків, як вони самі, ненавидіти науки. Бо це допомогло б їм приховати власне невігластво й відкрити двері до повного знищення науки та вчених.

Є добре відомий історичний анекдот, у якому один релігійний фанатик критикував аль-Біруні, бо астроном використовував інструмент, де місяці перераховувалися за своїми назвами давньогрецькою – мовою християн-візантійців. Аль-Біруні на це відповів: «Візантійці ще й їдять, тож не робіть цього».

Ключовою постаттю у зростанні напруги між наукою та ісламом часто називають аль-Ґазалі (Альґазеля). Народжений у 1058 році в Персії, він перебрався до Сирії, а потім до Багдада. Окрім місця проживання, він також радикально змінив і переконання, перейшовши від ортодоксального ісламу до скептицизму, а потім назад до ортодоксальності, але поєднаної із суфійським містицизмом. Засвоївши ідеї Арістотеля й підсумувавши їх у творі «Винаходи філософів», пізніше він розкритикував раціоналізм у своїй найвідомішій роботі «Непослідовність філософів»16. (Ібн Рушд, прихильник Арістотеля, парирував, написавши «Непослідовність непослідовності».) Ось як аль-Ґазалі висловився про давньогрецьку філософію:

Єретики в наш час чули такі вражаючі імена, як Сократ, Гіппократ, Платон, Арістотель та ін. Їх ввели в оману послідовники цих філософів своїми перебільшеннями про те, що ці давні майстри мали надзвичайні інтелектуальні здібності; що математичні, логічні, фізичні та метафізичні науки, які вони розвивали, найглибші; що їхній блискучий інтелект виправдовує їхні самовпевнені спроби відкрити приховані речі дедуктивними методами; і що з усією витонченістю інтелекту та оригінальністю досягнень вони не визнавали авторитету релігійних законів: заперечували обґрунтованість позитивного змісту історичних релігій і вірили, що все це лише лицемірна брехня й банальність.